Армія слів

logo_portrait

Libération – п’ятниця, 7 квітня 2022

Автор: Анн Дяткін

Ірена Карпа. Невичерпна та точна, співачка та письменниця, діячка революції Майдану, що бореться за Україну з Парижа

Під час нашої першої зустрічі з Іреною Карпою війна лише розпочалася. Вона говорить дуже швидко, однією довгою півторагодинною фразою чудовою французькою мовою. Слова обганяють одне одного, тому що їй є що сказати, і каже вона, очевидно, не про свою власну особистість, а переказує всі мікроісторії про виживання у воєнний час, які доходять до неї щомиті дня і ночі. Є щось вітальне в тому, яким чином вона ділиться жартами, почутими нею від українських солдатів, або історією про те, як росіяни, котрі намагаються «зійти за своїх», видають себе українським словом «паляниця» (буханець хліба), яке вони не здатні вимовити.

Востаннє ми розмовляли невдовзі після того, як на дорогах передмість Києва було виявлено мертві тіла. Ірена Карпа, як і раніше, точна в подробицях, але її голос втратив усі фарби. Вона описує ще не опубліковані фотографії звалених у купу останків братів і сестер, наполовину обгорілих тіл зґвалтованих молодих дівчат на вулицях – фотографії, які переслідуватимуть її вічно, і немов боячись, що їй не повірять, надсилає ці зображення нам. «Моє серце розривається, коли я отримую повідомлення, в яких мешканці околиць Херсона благають організувати зелені коридори, бо масові вбивства, ймовірно, продовжаться».

Ірена Карпа – це резонатор багатогранної марнотратності. У 41 рік вона вже прожила кілька життів, і переважно одночасно. В Україні вона була і андеграундною фігурою, і співачкою-оратором, здатною виступати перед 100-тисячним натовпом на Майдані 2014 року.

У 2015 році юна зірка вирішила уникнути знаменитості, щоб стати представником у справах культури і жити в країні, про яку вона нічого не знає. «Я не дипломат, я голос народу, вулична мисткиня. На той час будь-кому, хто брав активну участь у революції Майдану, пропонувалася посада міністра. Я відмовилася від політичної кар’єри, побоюючись корупції. З іншого боку, я вважала, що Україна має бути представлена ​​за кордоном не лише як європейська житниця. Мій приїзд не порадував дипломатів». У Французькому університеті Франкі Блондо висловлюється більш помірковано: «Фірмова характеристика Ірени — зухвалість. Вона увірвалася у тихий світ французького посольства, наче вільний електрон. Після Майдану вона досягла такого рейтингу популярності, що було просто неможливо хоч якось із нею не погодитися. Не можна собі уявити кращого символу української сучасності, ніж Ірена Карпа». 30-річна дівчина закохується, втретє виходить заміж за французького інженера і вирішує залишитися у Франції зі своїми двома доньками, їхнім собакою, а з початку березня – ще й із барабанщицею свого гурту та її донькою, які втекли з Києва. Ні, вона не відчуває своєї провини за те, що залишилася в Парижі. «На п’ять секунд я вирішила повернутись. Але що мені там робити? У нас не вистачає зброї, тому автомати Калашнікова призначені для більш підготовлених людей. Моя ж найкраща зброя – це   слова».

Чи треба накривати куполом все українське небо? Не варто навіть намагатися витрачати енергію для досягнення неможливого. До того ж, за її словами, територія країни є надто великою, щоб її можна було помістити під купол. «Щойно я дізналася, що Євросоюз збирається відправити Україні важкі озброєння на суму мільярд євро. Це дуже цінна допомога, але з нею не слід зволікати. Кожна секунда вартує життя людей. На карту поставлено не просто існування України, а й уся демократія та Європа». Цієї п’ятниці у неї призначена зустріч у складі делегації з Розлін Башло (міністр культури Франції), яка 11 березня оголосила про створення благодійного фонду в один мільйон євро для українських діячів культури та російських дисидентів. Вона висловлює подяку, але сподівається переконати міністра, що ще рано поєднувати росіян та українців в одній спільній програмі. «Примирення культур настане, але лише коли закінчиться війна». Поки що зображення аутодафе всіх українських авторів множаться з кожним днем.

Подібно до багатьох українців, сімейна історія Ірени Карпи – немов підручник з історії країни. Прадід-селянин, засланий у Сибір при Сталіні, батько-інженер, який у студентські роки множив антирадянські жести, і російськомовна мати, теж інженер, яка вивчила українську лише після заміжжя. Ірена – вихована, сором’язлива дівчинка, «трохи товстуха», дуже добре вчилася, виросла на селі. Вона швидко розібралася у лінгвістичних питаннях і у віці 10 років вирішила говорити лише українською мовою, забороненою добру сотню разів Російською та Радянською імперіями. «Коли я була дитиною, колядки українською були заборонені. Люди їх, звісно, співали, але тільки пошепки. У її сім’ї культурний ренесанс проходить через найповсякденні жести: втрачені кулінарні рецепти, що їх її мати шукає через канадську діаспору, або навіть участь у конкурсах з виготовлення «писанок» – мистецтві тонкого розпису великодніх яєць, перша премія за перемогу отримана у віці 11 років. «90-ті роки були роками крайньої бідності. Нам було холодно, школи не опалювалися. Довелося всім затягнути паски. Але смак свободи був чимось новим. Я пам’ятаю, як уперше побачила людей, що марширують з українським прапором незадовго до здобуття незалежності. Це, як і раніше, було заборонено. А я так і не розуміла, через що…».

Загадка підліткового віку – зразкова маленька дівчинка перетворюється на хуліганку. Прогулює заняття, пише сценарії, читає реп, в 16 років записує свій перший трек. Займається стендапом, виступає в клубах, де отримує задоволення від того, що просто смішить людей. Дещо випадково вона приєднується до однієї «пост-рок-групи». «Оскільки композиції тривали по двадцять хвилин, слухачі кидалися пивними банками. Якось я вийшла на сцену, щоб захистити музикантів, і почала дивно танцювати під час співу». Глядачі вигукують її ім’я. Наприкінці 1999 року вона публікує тексти «сучасною» українською мовою в культових журналах України «Екстрім» та «Молоко». «Російськомовна молодь почала говорити українською. Вона раптом усвідомила, що ця мова може бути крутою. А для мене це найцінніше». Ми тут не перераховуватимемо ступені сходження до слави молодої жінки, в чомусь віддалено схожої на Емманюель Беар. Але саме під час революції 2004 року та завдяки її сайту Karpa Name, де всі знаходили одне одного, щоб протистояти фальсифікованим виборам – українці почали, за її словами, «виявляти свою довіру».

Під час першої нашої зустрічі Ірена Карпа утрималася від прогнозів про тривалість війни. Але заявила, що з Путіним буде покінчено. «Коли справа дійде до виплати військових репарацій, регіональні політичні еліти самознищаться. Вони відмовляться від перспективи опинитися в одному човні зі своїм диктатором і знайдуть спосіб його отруїти».

8 грудня 1980 – народження у Черкасах

2000 – перший роман

2001 – перший альбом

8 квітня 2022 – зустріч з Розлін Башло

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

%d блогерам подобається це: