Libération, 2 листопада 2022
Авторка: Неллі Дідло Переклад - Олексій Першко
Після виходу в суботу з угоди, яка дає змогу комерційним судам експортувати українські зернові, Москва відновила її дію в середу. Фактично ж вантажні судна продовжували використовувати морський коридор, незважаючи на загрози Кремля, які, втім, важко реалізувати. Росіяни блефували, українці та їхні союзники нервували. Незважаючи на суботній вихід Москви з угоди про експорт зерна через Чорне море та завуальовані загрози здійснення нападів на судна, які наважаться залишити українські порти – рух між Одесою та Стамбулом було перервано лише на добу. У понеділок морським коридором від українського узбережжя до турецьких проток скористалися дванадцять вантажних суден, а у вівторок – ще три. У середу вранці Москва увімкнула задній хід і відновила «виконання угоди», вважаючи, що отримала «достатні гарантії» щодо запланованої демілітаризації транспортного коридору.
Принизливий розворот, викликаний реальністю на суші: у росіян, певно, більше немає потужностей, щоб встановити морську блокаду українських берегів, як вони це зробили на початку війни. «На папері Росія все ще здатна перешкоджати судноплавству у північно-західній частині Чорного моря. Її військово-морські можливості набагато більші, ніж в українців, які досягли найбільшого успіху за допомогою безпілотників. Російський військово-морський флот може розраховувати, зокрема, на свої підводні човни, які не ризикують бути ураженими під час занурення, – пояснює військово-морський аналітик Міжнародного інституту стратегічних досліджень ((International Institute for Strategic Studies) Джонатан Бентам (Jonathan Bentham). – Але одна річ – уміти потопити корабель, і зовсім інша – утримати блокаду. Блокада ґрунтується ще й на психологічному аспекті, на тих ризиках, на які ви готові піти, щоб її порушити”. І в цій ігровій стратегії Київ цього тижня став лідером.
Відхід з прибережних районів
Після того, як у квітні українці потопили флагман російського флоту в Чорному морі «Москву», російський флот зазнав ряду невдач. Декілька його об’єктів були вражені українськими протикорабельними ракетами «Нептун» або поставленими із Заходу ракетами «Гарпун», і навіть атаками безпілотників, як це сталося минулого тижня, коли був атакований пришвартований у порту Севастополя фрегат. Поступово московському флоту у Чорному морі довелося відступити, а його командувач був відставлений з посади.
«Російські військові кораблі, схоже, утримуються від наближення до українських берегів. Найбільшою мірою це сталося завдяки роботі протикорабельних ракет, – зазначає військовий аналітик Х.І. Саттон (H I Sutton) у своїй статті для Naval News. – Росія, схоже, не має коштів, щоб заявити про себе на морському полі бою, хоча її військово-морські сили значно перевершують сили України з погляду бойових кораблів”. Вже слабкий перед конфліктом і майже зведений нанівець на початку вторгнення, український флот відновлює свою силу, зокрема завдяки підтримці Заходу. Шість нещодавно поставлених американцями патрульних кораблів уже активно діють у Чорному морі.
З червня російським солдатам також довелося покинути Зміїний острів – скелю площею 17 гектарів біля Дунайського гирла, дуже зручну для контролю за українськими прибережними водами. Без цього невеликого клаптика землі, відвойованого українцями в завзятій боротьбі за допомогою атак безпілотників, росіяни змушені «покладатися лише на свої кораблі, без артилерійської підтримки», – зазначає Джонатан Бентам. – Втрата острова не змінило докорінно співвідношення сил, але все ж таки ускладнює становище російського флоту».
Ключова роль Ердогана
Всі ці параметри відіграли свою роль у тому, що Київ, Стамбул та ООН у понеділок прийняли рішення все ж таки відправити вантажні судна з українських портів. Поставивши Росію перед фактом, що вже відбувся, вони змусили її зайняти більш примирливу позицію. Для Москви спроба переслідувати одне з цих торгових судів було б великим дипломатичним ризиком. Незважаючи на те, що Європа є одержувачем 46% товарів, які залишили українські порти за останні три з половиною місяці, експортну угоду сприйняли насамперед як хорошу новину для країн Півдня, які особливо залежать від українських зернових. Ці країни взагалі досить болісно ставляться до виступів Москви, яка списує зростання цін на продовольство на західні санкції. Вибрати в якості цілі вантажне судно, що прямувало в Алжир або на Африканський Ріг з пшеницею або кукурудзою на очах у літака ВПС США, який не припиняв стежити за конвоями з понеділка, було б рівнозначно пострілу в ногу.
Головний ініціатор підписання угоди Анкара також була зацікавлена у її дотриманні. Туреччина з літа отримала 13% українського морського експорту, поступаючись лише Іспанії (15%). Поверненню Москви до угоди передував турецький тиск: Міноборони попередило, що вантажні судна під турецьким прапором продовжать заходити до українських портів, і підвищило ймовірність того, що вони будуть захищені Національним флотом Туреччини. І знову роль президента Реджепа Тайіпа Ердогана, який дзвонив Владіміру Путіну у вівторок, виявляється дуже суттєвою.
Проте угода щодо зернових все одно має бути переглянута. Укладена на чотири місяці, термін її дії спливає 19-го листопада. Перед слабкістю позиції Росії, цього тижня Україна, Туреччина та Організація Об’єднаних Націй, можливо, вже зробили найскладнішу частину роботи.