Libération, 11 вересня 2022
Авторка інтерв'ю: Леа Массґен Переклад – Олексій Першко
На думку військового історика Мішеля Ґойї, українські перемоги свідчать про кричущу слабкість російської армії, кращі підрозділи якої виснажені та замінені значно менш підготовленим резервом. Він також вказує на провали розвідки. Підтвердивши захоплення більш ніж 3000 км2 території на сході країни, українська армія спростувала всі можливі прогнози. Контрнаступ просувається набагато швидшими темпами, ніж очікувалося, і може призвести до нових проривів оборони росіян – вважає військовий історик Мішель Ґойя.
Чим пояснити успіх українського контрнаступу на півдні та сході країни?
Проводячи одночасно дві операції такого масштабу, українська армія досягає реальних результатів. Після шести місяців війни солдати набралися досвіду та сповнені рішучості захищати свою країну. Відправлення західного озброєння та техніки також відіграло свою незаперечну роль.
Однак це дві різні операції. На Херсонщині українці ведуть облогові бої з використанням артилерії, намагаючись ізолювати російські війська у північній Наддніпрянщині. Вони завдають стримуючих ударів по тилах і збільшують кількість невеликих атак по фронту, сподіваючись змусити супротивника зламатися. У районі Харкова (північний схід) українській армії вдалося здійснити прорив, атакувавши саме серце укріплених позицій ворога і тим самим позбавивши його можливості вести скоординований бій.
У той же час ці українські перемоги вкотре демонструють кричущу слабкість російської армії, яка переживає справжній розгром на Харківщині. Вона більше неспроможна ні вести наступу такого масштабу, ні зупинити, як вже зрозуміло, аналогічний наступ противника. Її кращі частини витріпалися в боях і замінюються резервом значно нижчої якості. Найдивовижніше, що вона виявилася нездатною нічого передбачати, а українці змогли зосередити у цьому районі п’ять-шість бригад – від 10 до 15 тисяч осіб – та великі ресурси. Росіяни, які цього літа переорієнтували свої операції на південь, були захоплені зненацька. Більшість аналітиків ніколи б не змогли уявити, що на даному етапі конфлікту відбудеться подібний перелом.
Чим пояснити таку недооцінку?
Цей контрнаступ відбувається тоді, коли Росія та її союзники (Китай, Індія, Монголія, Сирія та ін.) нині організують широкомасштабні військові навчання Далекому Сході, куди мобілізовані частина вищого командування та озброєння армії. Не факт, що члени цього найвищого командування, і насамперед Владімір Путін, усвідомлювали слабкість своєї армії на певних ділянках фронту в Україні.
Стримуючі атакований район сили являли собою досить строкату ковдру з нечисленних російських батальйонів і частин самопроголошених республік, які росіяни охоче використовували на передовій. Тому вони набагато менш мотивовані, аніж українці, які борються за свою країну. Ці невдачі не змусять росіян і сепаратистів вирішити піти на більший ризик, на відміну від українців, яких перемоги лише стимулюють.
Чи може український контрнаступ переламати перебіг війни?
Воно свідчить про нову перевагу українців. Можна було б порівняти ці події з аналогічними в 1918-му році під час Першої світової війни, які тоді призвели до розвалу російської армії. Ніщо не заважає українцям здійснити інші атаки в тому ж стилі в інших регіонах країни, наприклад, на півдні біля Запоріжжя, що стало б катастрофою для росіян. Найближчими днями та тижнями буде дуже важливо переконатися, чи зможуть українці відновити подібні атаки у довгостроковій перспективі. У цьому випадку перемога знаходиться в межах їхньої досяжності.
Якою мірою відправка західної зброї сприяла цій тенденції?
Відправлення сучасної артилерії (американських реактивних установок Himars, гаубиць PzH-2000, гармат Caesar тощо) справді сприяло поразці російської армії – зокрема, завданню ударів по складах з боєприпасами. Але найважливішим чинником є здатність Києва навчити десятки тисяч чоловік і створювати нові батальйони, а також зміцнювати та дозброювати пошарпані в боях підрозділи, чого росіяни не змогли здійснити в таких же масштабах.
Якою може бути політична реакція Росії у разі поразки?
Це одна із великих невизначеностей. Визнання поразки завжди виявляється дуже важким. Не можна виключати оголошення загальної мобілізації, хоча її проведення дуже складне у матеріальному та політичному плані. Цей конфлікт є одним із перших протистоянь двох європейських держав, коли одна з них навіть не оголошує війну офіційно і не наважується мобілізувати своє населення. У разі поразки ця війна призведе або до політичного колапсу зі зміною режиму, або до тотальної війни з ще більш жорстокою державою.
Чи можемо ми уявити, що українці повернуть усю свою територію?
Ми більше не можемо виключати такого сценарію. Якщо українці, як і раніше, матимуть тактичну та чисельну перевагу, важко собі уявити, яким чином росіяни зможуть зупинити їхнє просування, навіть при тому, що в цій війні ми спостерігали безліч несподіванок. Більшість спостерігачів переоцінили можливості росіян та недооцінили можливості українців.