Liberation, 4 серпня 2022
Автор: Соня Делезаль-Столпер Переклад – Олексій Першко
У своєму першому інтерв’ю національній щоденній газеті [Liberation] голова французької дипломатії вважає, що Росія веде «всеосяжну та гібридну» війну, яка спрямована не лише проти України, а й на те, щоб «кинути виклик міжнародному порядку та стабільності у світі». 30 травня Катрін Колонна зійшла з поїзда на центральному вокзалі Києва. Цей дуже символічний жест – перший візит члена французького уряду до України після вторгнення Росії 24-го лютого – ознаменував її перші кроки на чолі французької дипломатії. У середині червня ця досвідчена дипломатка із довгою кар’єрою (амбасадорка у Лондоні, Римі, міністр-делегатка у європейських справах, протягом дев’яти років прес-секретарка Єлисейського палацу під час президентства Ширака та ін.) повернулася до української столиці разом із Емманюелем Макроном. Вона також нещодавно супроводжувала главу держави в його поїздці Африкою, де, на її думку, Росія використовує дезінформацію, голод і енергію як зброю, щоб поставити під сумнів «жорстоким, невиправданим і абсолютно цинічним» чином весь комплекс фундаментальних принципів, що лежать в основі міжнародного порядку. Для неї підтримка Францією України та зобов’язання Франції на африканському континенті мають довгостроковий характер і спрямовані на те, щоб завадити Росії відновити «імперську владу найогиднішими засобами».
Цього тижня Тайвань відвідала речник Палати представників США Ненсі Пелосі. Китай розлючений. Якою є позиція Франції?
Позиція Франції щодо Китаю не змінилася відтоді, як вона визнала Китайську Народну Республіку в 1964-му році, і тому Франція дотримується своєї політики одного Китаю. Візит президента чи спікера Палати представників Сполучених Штатів не є безпрецедентним. У будь-якому разі візит пані Пелосі не повинен використовуватися Китаєм як привід для ескалації заходів, здатних посилити напруженість.
До 24-го лютого ідея російського вторгнення в Україну багатьом здавалася малоймовірною. Це відбулося. Чи може Китай піддатися спокусі наслідувати Кремль і вторгнутися на Тайвань?
З боку Китаю це стало б необачним кроком, але мені не здається, що подібна спокуса зараз існує. Ми надсилаємо всі сигнали, які закликають до умиротворення та поміркованості, і я мала можливість детально поговорити з моїм колегою – міністром закордонних справ Китаю – під час зустрічі в Індонезії на G20. Ця тема обговорювалася з багатьма іншими колегами, і я, як і всі наші партнери, закликала до максимальної стриманості та важливості діалогу між Китаєм та Тайванем. Статус-кво не можна порушувати у односторонньому порядку. Ми розраховуємо, що Китай і надалі формуватиме свою зовнішню політику, домагаючись дотримання правил і прихильності до стабільності, що є однією з відмітних ознак його зовнішньої політики.
Емманюель Макрон поговорив у понеділок [1 серпня] зі своїм українським колегою Володимиром Зеленським. У середині червня президент Франції нарешті відвідав Київ. Однак у пропорційному відношенні з погляду надання допомоги, особливо військової, Франція трохи відстає від інших країн, таких як Сполучені Штати, а також від Сполученого Королівства, Німеччини, Польщі або навіть Естонії.
Це не зовсім правильно. Ми не оприлюднюємо всього, що робимо, так само як і обсягів військового внеску, надання техніки чи навчання. Це свідомий вибір. Не обов’язково надавати цю інформацію всім, ми залишаємо її українцям та нашим партнерам. Франція разом з усіма європейцями та своїми союзниками зробила рішучий вибір допомогти Україні захистити свій суверенітет, свою незалежність та свою цілісність, оскільки вона бореться за цінності, які ми поділяємо. Тому що на неї напала країна – Росія, яка обрала шлях особливо жахливої війни, що ведеться без дотримання міжнародного гуманітарного права та відзначена військовими злочинами та звірствами. Ми вирішили підтримати Україну, бо на карту поставлено не лише долю українського народу чи стабільність на європейському континенті. Це жорстоке, необґрунтоване і, більше того, цинічне нехтування країною – Росією – усіма фундаментальними принципами, що лежать в основі міжнародного порядку, що базується на дотриманні верховенства права. Неприйнятно і немислимо, щоб держава відступала від своїх міжнародних зобов’язань та дотримання основних принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй. Тому що, якби ми змирилися з цим, у світі запанував би загальний безлад. Те, що ми захищаємо, захищаючи Україну та допомагаючи їй, – це наша власна безпека.
Що стосується наданої нами підтримки, яка є не лише військовою та дипломатичною, а й політичною, економічною та фінансовою – то вона виконується Францією повною мірою. Ми вже виділяємо 2 мільярди євро на економічну, гуманітарну допомогу та допомогу з відновлення країни. І ця допомога доповнює зусилля Європейського Союзу у розмірі 9 мільярдів євро. Те саме стосується і європейських зусиль на військовому рівні. І ми щойно виділили за рішенням Європейської ради із закордонних справ, тобто на рівні міністрів новий транш у розмірі 500 мільйонів євро. Допомога, що надається, також має гуманітарний характер, з прийомом на території європейських країн мільйонів біженців, які користуються так званим правом на тимчасовий захист, що полягає в ряді прав – і в першу чергу праві на роботу або праві дітей на здобуття освіти. Близько 19.000 українських дітей відвідують школу у Франції.
Як просуваються розслідування воєнних злочинів?
Наша підтримка також полягає у боротьбі з безкарністю шляхом спрямування спеціалізованих груп для документування того, що ми можемо вважати воєнними злочинами. Слід називати речі своїми іменами. Також наша підтримка полягає у нещодавньому донорському підключенні ДНК-лабораторії, яка допоможе в ідентифікації жертв, та співпраці, яку ми ведемо з Міжнародним кримінальним судом, у тому числі з погляду фінансування. Існують і санкції. Попри запевнення тих, хто підтримує Росію, – наприклад, пані Ле Пен, яка, схоже, має особливу симпатію до режиму Владіміра Путіна і стверджує, що санкції не будуть ефективними, – вони дають свій ефект. Вони сильно впливають на російську економіку і матимуть зростаючий вплив, оскільки зниження нашої залежності від російських вуглеводнів і, можливо, від газу значно ускладнить продовження Росією військових дій.
Ми залишаємо за собою можливість посилити цю політику санкцій. Зрештою, допомога Україні військовою технікою стосується не лише артилерійських знарядь, а й постачання засобів захисту, боєприпасів чи бронетехніки, що дозволяють піхоті просуватися вперед ближче до російських позицій, перебуваючи під прикриттям. Ми робимо це через діалог з українською владою, відгукуючись на їхні прохання, у координації з нашими партнерами та союзниками, щоб колективно ми були максимально ефективними.
Після кількох напружених обмінів думками, особливо після слів президента Макрона про те, що не слід «принижувати» Росію – слів, які дуже погано сприйняли в Україні, – чи можна говорити про сьогоднішнє потепління у відносинах чи прояснення непорозуміння?
Ключовим моментом став візит Президента [Макрона] до Києва у супроводі канцлера Німеччини Олафа Шольца, прем’єр-міністра Італії Маріо Драгі та президента Румунії Клауса Йоханніса. Це дозволило незадовго до рішення Єврокомісії щодо заявок на членство, поданих Україною, Молдовою та Грузією – продемонструвати підтримку трьох країн-засновників Європейського Союзу та великого географічного сусіда загалом, домогтися визнання і, отже, легітимності української та молдавської заявки на статус кандидата.
Цей крок мав історичне значення, оскільки за ним було одностайне визнання 27-ми цього статусу. Також було продовження та активізація французьких зусиль з доставки необхідної техніки, що викликало задоволення українців. Під час останньої телефонної розмови між Президентом Республіки та Президентом України останній привітав допомогу, яку ми надаємо. Чи маємо ми продовжувати? Безперечно, тому що це довгострокова боротьба. Президент часто наполягає на тому, що ми маємо продовжувати надавати підтримку у всіх її аспектах, у тому числі й у військовій. Нам доведеться не тільки допомогти українцям протриматися і, по можливості, врівноважити військовий баланс сил з Росією, але ми й самі повинні вистояти й усвідомити, що в довгостроковій перспективі нам доведеться докласти ще чимало зусиль, і що ми їх докладемо, бо на карту поставлено нашу безпеку.
Отже, відбулося зрушення. Що змінилося?
Лінія Франції завжди була ясною. Вона полягає в тому, щоб перешкодити Росії досягти своєї мети. Росія веде гібридну війну, яка націлена не лише на Україну, а й спрямована на підрив міжнародного порядку та стабільності у світі. Протистояння, яке поширюється на африканський континент, і в якому Росія використовує як зброю не тільки те, що вона здійснює в Україні у військовому відношенні, а й дезінформацію, голод та енергію – у стратегічних цілях, що виходять далеко за межі України. Ми повинні ясно дати зрозуміти всім тим на планеті, у кого може виникнути спокуса подумати, що ця війна стосується виключно європейців – що і вони є мішенню російського імперіалізму. Я тут повторюю слова президента Макрона, який так добре це висловив. Ми присутні при спробі відновлення імперської влади наймерзеннішими засобами: зловживаннями, зґвалтуваннями, військовими злочинами, безперечними злочинами проти людства, депортаціями, тортурами, масовими вбивствами. Ми повинні допомогти нашим партнерам за межами Європи краще усвідомити, що вони самі є мішенню, що ми не повинні плутати жертву з катом. У цьому контексті президент не міг би більш чітко висловитися під час свого недавнього африканського турне.
Президент Макрон досі вважає, що нам потрібно продовжувати переговори з Владіміром Путіним?
Чи варто продовжувати розмову з Росією та її президентом? Так. Не тільки одній Франції – але так, безперечно потрібно. Тому що нам доведеться готувати подальші кроки. Сьогодні час для зброї. Але ми маємо продовжувати домагатися і початку діалогу. Однак для цього є свої умови. Для розмови потрібні двоє. І на даний момент такі умови для того, щоб політична фаза пішла за військовою фазою – не склалися, до цього ще далеко. Тим не менш, слід сподіватися не тільки на зміну балансу сил – з одного боку, на вплив санкцій, а з іншого на можливе розуміння Владіміром Путіним або його оточенням, що Росія зробив стратегічну помилку і зайшла в глухий кут. Можна констатувати, що його партнери дедалі менше розуміють його вибір.
Які партнери? Найближчі географічні та торгові партнери Росії. Російська політика впливає на весь світ: зростання цін на енергоносії, зростання цін на продукти – за це відповідає Росія і тільки Росія, різко скорочуючи цей експорт та змушуючи Україну скорочувати свій. Саме Росія встановила блокаду зернових, а сьогодні пишається тим, що сама шукає рішення, уподібнившись до пожежника-палія. Насамперед це стосується країн Африки та Близького Сходу. Ставлення Китаю до вимог Росії залишається вкрай обережним. Багато країн вагаються, але декотрі (їх мало) все-таки підтримують Росію.