Libération – неділя, 5 червня 2022
Автор: Соня Делезаль-Стольпер Переклад – Олексій Першко
Що це за одержимість у Емманюеля Макрона? Одержимість ризиком «приниження Росії»? Навіщо ця тяжка, надто важка наполегливість? У великому інтерв’ю регіональній пресі, опублікованому в ці довгі святкові вихідні, президент Франції вважав за доречне повторити це побоювання, говорячи про «стратегічну помилку» Владіміра Путіна. Але тут немає жодної стратегічної помилки. Є лише безглузді смерті – щодня як з українського, так і з російського боку. Є безперервні руйнування. Є воля, що проголошується багато років, анексувати незалежну братську країну, стерти її ідентичність, знищити її громадян. Немає жодного приниження. Є вбиті. Щодня, щогодини. Вже 103 дні. Молоді люди, люди похилого віку, жінки, чоловіки та діти. Президент Макрон, цей прихильник сильних жестів, так прив’язаний до символів, досі не зволив показати свій ніс у Києві. Він – один із небагатьох європейських лідерів, які так і не відвідали Україну. Його нова міністерка закордонних справ Катрін Колонна, мабуть, усвідомила масштаб цього пробілу та вирушила до української столиці, ледь заступивши на посаду. З метою зміцнення зв’язків, повторення слів солідарності та посилення допомоги Франції Україні. Жест був знаковим, і у Києві його оцінили.
Тяжкість
Однак Емманюель Макрон вважає за краще залишатися в Парижі. А ось у Twitter і рекламних роликах, гідних найгірших зразків виробництва Netflix, він охоче демонструє себе: засмаглий, із закатаними рукавами, з виглядом проникливого лідера, який мучиться жахливими затяжками, з рукою, притиснутою до чола, похмурим від усвідомлення тяжкості моменту. Але які можуть бути затяжки? Після Бучі? Після Бородянки? Маріуполя? Харкова? Херсона? Сєвєродонецька?
І немає приниження. Є Володимир Путін, якому нема справи до Емманюеля Макрона. Якому немає справи ні до чого – від умовлянь до дипломатичних дебатів. І вже протягом багатьох років. Принижений чи ні, але російський лідер переслідує свою мету. Вбивати, усувати, поневолювати, анексувати. Він уже посіяв таку ненависть між українцями та росіянами, що знадобляться роки, а можливо й покоління, аби тільки почати сподіватися на лікування цієї рани. Він убиває українців та вбиває свій народ, росіян, використовуючи їх як гарматне м’ясо, але також ізолюючи їх, доводячи до злиднів, позбавляючи їх вільного та мирного майбутнього. Яке може бути приниження для людини, яка двадцять років втягує свою країну в кровопролитні війни? Людини, яка отруює своїх ворогів без жодного сорому і побоювання принизити країни, на території яких його агенти нишком виконують свою брудну роботу.
Поділ
То до чого ж ця наполегливість з боку Макрона? Які цілі вона має? Пощадити німецького союзника, що загруз в успадкованих від десятиліть загравань із російською владою протиріччях? Так, якщо ця війна колись закінчиться, нам доведеться знайти спосіб відновити мир. Але цей день ще дуже далекий. А тим часом Путін у неділю знову погрожував, знову сипав бомбами, знову вбивав. Своїми висловлюваннями президент Європи [у 2022 році Франція головує в ЄС – прим.ред.] Емманюель Макрон, захоплений зміцненням [Європейського]Союзу, провокує дедалі помітніший його поділ, викликаючи гнів східноєвропейців, які жили під радянським ярмом і пізнали на своїй шкірі утиски свобод. Дехто каже, що ці промови призначені для внутрішньої аудиторії та пов’язані з майбутніми виборами до місцевих законодавчих органів. Якщо вони мають рацію, то це ще гірше. Це – черговий промах, оскільки ці слова знаходять відгук за кордоном, і не лише в Україні.
Через бажання зберегти і козу, і капусту, через надію стати «рятівником», «об’єднувачем» – тим, кому вдасться змусити Путіна прогнутися, Еммануель Макрон тоне. Як заявив міністр закордонних справ України, цим принижують аж ніяк не Росію.