Оскільки він показав світові своє ослаблене становище і, отже, свою вразливість, російський президент виявився головним переможеним у спробі заколоту Пригожина, стверджує історик Ентоні Бівор, фахівець із Другої Світової війни.
Автор - Соня Делесаль-Столпер Переклад - Олексій Першко
Libération, 27 червня 2023 року
Для британського історика Ентоні Бівора, фахівця з Другої світової війни та автора численних авторитетних праць, серед яких “Сталінград”, “Падіння Берліна”, “День Д” та битва за Нормандію” і найсвіжішої під назвою “Росія. Революція і громадянська війна 1917-1921 (1), невдала спроба Євгенія Пригожина здійснити силовий переворот стала поворотним моментом для Росії і Володимира Путіна. Обидва колишні союзники виявилися переможеними в цьому епізоді, але Путін набагато більше, ніж Пригожин. Глава Кремля втратив “престиж, владу і вплив”, вважає історик, який без вагань говорить про “початок кінця” для Владіміра Путіна.
Як ви думаєте, кар’єра Євгенія Пригожина закінчена?
Так, я думаю, що це безсумнівно. Але мене вразили ті висновки, до яких дійшло незалежне російське ЗМІ Meduza, що базується в Латвії, всього десять днів тому. Ми знаємо, що Путін – параноїк, що він грає по системі “розділяй і володарюй”, що він нікому не довіряє, ні ФСБ, ні армії, ні силам безпеки. Але для “Медузи” вибір Путіна дозволити Пригожину стати таким впливовим, зокрема незважаючи на його запеклі та дедалі більш неправдоподібні випади і критику, був прорахований, тому що йому потрібно було створити справжню преторіанську гвардію для захисту, і Пригожин збирався відігравати цю роль. Але через десять днів після цієї статті ми опинилися в зовсім іншій ситуації. Навіть з урахуванням того, що американці вже розглядали можливість того, що Пригожин у якийсь момент може зіграти майже революційну роль.
Отже, Пригожин програв?
Можна сказати, що Пригожин програв, але Владімір Путін програв ще більше, тому що тепер це дійсно початок кінця його влади в Росії. Це вже точно. Але врахуйте, ми говоримо не про спробу державного перевороту, а про заколот, а ми прекрасно знаємо, що в історичному плані заколоти майже ніколи не спрацьовують. Дуже рідко заколот призводить до падіння режиму. Водночас, ми також добре знаємо, що революція не залежить від революціонерів; вона набагато більше залежить від слабкості або недовіри до диктаторів та еліт режимів.
У своєму короткому зверненні до нації в суботу 24 червня Владімір Путін згадав 1917 рік і громадянську війну…
Це важливий момент. Путін завжди добре розумів значення Громадянської війни в Росії (між 1917 і 1921 роками) в колективній пам’яті. Це дуже сильний спогад. Після смерті Сталіна 1953 року плакали цілі натовпи людей, включно з жертвами, які постраждали за сталінського режиму, але ці сльози були спровоковані страхом повернення громадянської війни. Тому що це був період неймовірної жорстокості та жаху. Руйнування, садизм, це травмувало країну. Звернувшись до 1917 року, Путін вчинив вельми майстерно: він поставив себе на обидва боки – і на бік вождів, і на бік народу. Але ідеологічно він схиляється до “білих” – противників революції. Він переймає ідеологію, передану цими вигнаними “білими” – ідеологію Святої Православної Росії, російської, слов’янської імперії, що тягнеться від Владивостока до Лісабона, і ідеолог, до якого він близький, Алєксандр Дугін , транслює ті самі ідеї. З нашого погляду, це абсурдна ідея, але вона дуже важлива в Росії, не для більшості, я думаю, але, безумовно, для Путіна і його оточення.
Тобто він стає на бік тих, хто програв революцію 1917 року, “білих” росіян?
Звичайно, але іноді ідеї тих, хто програв у громадянській війні, найдовше зберігаються в довгостроковій перспективі. Ми бачили це на прикладі війни в Іспанії, а також громадянської війни в Росії. Але навіть згадка про громадянську війну – це ознака слабкості. Те, що Путін натиснув на цю кнопку, за нинішніх обставин вельми суттєво. Навіть якщо він перебільшує, громадянська війна – це те, що травмує самого Путіна.
І ви думаєте, що Путін травмований переворотом Пригожина?
Путін прекрасно знає, що саме апатія дає змогу революціям перемагати. У ключові моменти люди вважають за краще почекати і подивитися, як розвиватиметься ситуація, вони вважають за краще утриматися від зайняття будь-якої позиції, доки не будуть упевнені, в який бік схилиться чаша терезів. Зараз – ключовий момент. Вражає той простий факт, що ні в Ростові, ні у Воронежі, ні в Липецьку не було реального опору наступу Вагнера. Сам Пригожин, безсумнівно, був здивований своїм блискавичним просуванням без опору, своїм тимчасовим успіхом і, безсумнівно, розумів, що все це може вийти з-під контролю. Можливо, він запанікував, коли побачив, що наближається до Москви, хоча неможливо уявити, що відбувалося в його голові в той момент. Я думаю, він зазнав величезного стресу, коли зрозумів, що зайшов так далеко і що йому потрібно швидко знайти якесь рішення цієї кризи.
А Владімір Путін?
Він теж був здивований відсутністю опору наступу Вагнера. У всьому цьому божевіллі найбільш показовим було його дуже коротке звернення до нації, коли війська Вагнера просувалися до Москви. Як я вже говорив, і Пригожин, і Путін програли, але це було набагато катастрофічніше для російського режиму, який у той самий момент втратив престиж, владу і вплив. Звичайно, це не означає, що Путін раптово зникне в найближчі кілька днів, але я думаю, що це означає початок кінця для нього. Тому що люди прекрасно розуміють, що він недостатньо сильний. І ми добре знаємо, що в такій величезній країні, як Росія, виправдання автократії або диктатури – чи то за царів, чи то за радянських комуністів, чи то за сьогоднішніх бандитів і злочинців – залежить від рішучості правителя нав’язати свою владу. Народ це прекрасно зрозумів, і виступи Путіна свідчать про підрив його рішучості та впевненості.
Ви справді бачите паралель із 1917 чи, радше, 1905 роком, першою невдалою спробою революції?
Я б не став проводити паралелі. Але коли довіра правлячої еліти похитнулася, все починає змінюватися. Це загальне правило, яке було доведено. У 1905 році стався перший революційний сплеск, і незабаром стало зрозуміло, що надалі існує ризик справжньої революції. Але навіть тоді неможливо було передбачити, коли це станеться, станеться це до закінчення Першої світової війни чи після. Історія не є механізмом прогнозування, але водночас ми повинні вчитися на минулому, і сьогодні є достатньо ознак цього минулого, щоб припустити, що впевненість правлячої еліти Кремля виразно похитнулася.
Одна велика відмінність від радянського періоду полягає в тому, що немає чіткого способу або ланцюжка команд, які могли б призначити наступника Путіна, якщо буде вирішено, що нагорі потрібне нове обличчя. Це може стати справжньою проблемою. У радянську епоху існувала певна ясність, коли справа доходила до заміни лідерів. Існував Центральний комітет, Політбюро, який, коли настав час, ухвалював рішення і відправляв ослаблого лідера “вирішувати свої проблеми зі здоров’ям у санаторії”, і все. І наступного лідера обирали з числа членів Політбюро. Але Володимир Путін персоніфікував і сконцентрував владу у своїх руках; є Національна рада і все інше, але це не зовсім одне й те саме. Що робить ситуацію набагато більш мінливою і набагато менш передбачуваною. А отже, потенційно дуже небезпечною.
Чи вважаєте ви, як сказав Путін, що існує реальний ризик громадянської війни?
Навіть згадка про ризик громадянської війни в його промові рівносильна визнанню того, що такий ризик існує. І це саме по собі є неймовірним визнанням слабкості. І водночас він використовує це як загрозу для російського населення, використовуючи цю колективну пам’ять, цей жах того, що сталося між 1917 і 1921 роками. Він намагається об’єднати країну в страху. Він грає в дуже небезпечну гру.
Відправлення Пригожина до Мінська, використання Лукашенка для презентації угоди, можливе втручання Китаю в цю угоду – усе це посилює враження про наближення найгіршого. Влада більше не зосереджена виключно в Кремлі. Могутність Росії зменшилася настільки, що тепер вона змушена озиратися на Пекін. Саме тому, незважаючи на нещодавні дискусії на цю тему, застосування Путіним ядерної сили вкрай малоймовірне. Президент Сі Цзіньпін жахається від думки про використання будь-якого ядерного пристрою, тому що, на його думку, це порушить порядок речей на Далекому Сході і навколо Тайваню. Звичайно, не можна виключати ризик того, що зневірений Путін зробить якусь дурість. Це варіант, але я в нього не вірю. Тиск з боку Китаю і потреба в ньому Росії, яка зараз стала молодшим партнером в альянсі світових автократій, запобігатимуть будь-яким непродуманим діям Москви…
І все це – результат вторгнення в Україну 16 місяців тому?
Безумовно. Путін вистрілив у ногу не тільки собі, а й своїй країні, поставивши її в це дуже небезпечне становище. Насправді, до вторгнення в Україну Росія набирала дедалі більшу економічну вагу, і цю міць можна було б використовувати як потужний інструмент м’якої сили. Але суміш чистої зарозумілості й повного нерозуміння того, чого можна було очікувати на полі [бою], призвела до того, що він втратив будь-яку розсудливість. Це рішення про вторгнення в Україну мало катастрофічні зворотні наслідки. Коли все приходить у рух, як ми бачили в період розпаду Радянського Союзу, зміни можуть відбуватися дуже швидко. Важко сказати, але льодовик почав рухатися. Як довго він руйнуватиметься, поки що невідомо. Це може зайняти кілька днів, місяців або років. Але інстинктивно я схиляюся до того, що це не займе роки.