Libération, 29 вересня 2022
Автор – П’єр Алонсо Переклад - Олексій Першко
США заявили про відправку в Україну 18-ти цих складних артилерійських систем, що сприяло перелому ситуації на фронті на користь Києва. Французька армія визнає, що страждає від «дірки в ракетці» у цій галузі. З початку літа вони символізують новонабуту міць української армії. Меми на їхню честь заполонили соцмережі, а їхні силуети (велика вантажівка з артилерійською установкою) заполонили футболки. Himars (High Mobility Artillery Rocket System – високомобільна артилерійська ракетна система) – це реактивні системи залпового вогню виробництва американського збройового гіганта Lockheed Martin, які стали символом відвоювання Україною [своїх територій], так само, як турецькі безпілотники Bayraktar або ракети Javelin у перші тижні війни.
У середу ввечері (26 серпня) Вашингтон оголосив про додаткове відправлення 18-ти систем Himars в рамках свого нового пакету військової допомоги Україні на суму 1,1 мільярда доларів. За словами Пентагону, їхнє постачання відбудеться не раніше, ніж через шість-двадцять чотири місяці, але вже сам цей факт є значним: це більш ніж подвоїть кількість цих складних систем, які вже знаходяться в розпорядженні Києва, і їх кількість зросте таким чином з 16-ти до 34 -х. Їхня ефективність походить з «їх високої точності в тактичній глибині», з похвалою стверджує французьке військове джерело: Himars дозволяють завдавати ударів на дальність до 80 км боєприпасами M31 GLMRS (порівняно з менш ніж 40 км французьких Caesars) із нищівною вогневою міццю ракетного вогню, кожна з яких несе 100 кг вибухівки. Нарешті, GPS-наведення M31 GLMRS робить їх дуже точними, незважаючи на відстань, що дозволяє завдавати ударів по конкретних об’єктах та критично важливих об’єктах інфраструктури, таких як мости чи склади боєприпасів, командні центри, логістичні вузли… Українська армія успішно використала їх для підготовки контрнаступу на Херсон – єдине велике українське місто, захоплене російською армією з 24 лютого. За словами генерала Об’єднаного комітету начальників штабів США Марка Міллі (Mark Milley), на початок вересня Himars вразили близько 400 російських цілей.
Розвідка та прийняття рішень
Проте, одних технічних характеристик цих ракетних установок для пояснення подібної ефективності замало. Вони також повинні поєднуватися з якісною розвідувальною інформацією про ворожі цілі та швидким прийняттям рішень від моменту отримання розвідувальних даних до наказу про завдання удару. Аспект, давно освоєний українською армією, добре навченою її європейськими і особливо американськими союзниками, і добре поінформованою власними розвідниками та партнерами: «Це чудово працює, Himars змінили баланс сил», – додає вищезгадане джерело, яке описує ці артилерійські системи як «game-changer tactique» (тактично переломний момент).
Цей вирішальний елемент третьої фази війни, що розпочалася у вересні успішними контрнаступами української сторони, перебуває під пильною увагою багатьох штабів. Himars бажають отримати кілька членів НАТО, зокрема Польща та Естонія. Франція має схожі системи, «унітарні ракетні установки» (LRU), але у кількостях, які самі військові визначають як «зразок»: лише 13 одиниць. З обмеженим 80 км радіусом дії – на відміну від Himars, які можуть досягати 300 км при стрільбі ракетами ATACMS (адміністрація Байдена відмовляється постачати їх українським силам, щоб уникнути ударів по території Росії). За зізнанням французьких військових, це «дірка в ракетці», що пояснюється стратегічним вибором: завдання ударів у глибину раніше були обов’язком ВМФ або ВПС, а не наземної армії, яка використовує артилерію.
«Нам бракує дальності»
Однак можна отримати два взаємопов’язані уроки з цієї війни в Україні – конфлікту високої інтенсивності та безпрецедентної тривалості, що являє собою протистояння армії, яка представлялася як «друга в світі», і збройних сил середньої потужності. По-перше, необхідність автономності кожного виду озброєння. «Кожен зосереджений на боротьбі у своєму середовищі», – пояснює французьке джерело: льотчики – на контролі над небом, в якому вони ніколи не матимуть переваги, а моряки – на наземних погрозах. «Якщо ви залежатимете від них, у вас нічого не буде».
Другий урок: збільшення тактичної глибини, тобто безпосередньо поля бою. Стратеги вважають, що з мобільними системами озброєння швидкого розгортання і дальністю дії близько 100 км або навіть значно більше – поле бою простягається на відстань до 500 км за лінією фронту, створюючи таким чином теоретичну смугу зіткнення шириною 1.000 км. Іншими словами, приблизно від Дюнкерка до Перпіньяна, якби піхота зіткнулася в Буржі…
Цей прогноз вже сформульовано перед війною в Україні директором Центру доктрини командування та навчання сухопутних військ (CDEC) генералом Мішелем Деліоном (Michel Delion). У відповідь на запит парламентарів про готовність до конфлікту високої напруженості він зізнався: «Нам не вистачає радіусу дальності […]. Нам потрібне значне посилення вогневої могутності». У своїх зроблених у лютому минулого року висновках – ще до початку конфлікту в Україні – депутат Патрісія Міралес (Patricia Mirallès, LREM – Соціал-ліберальна партія) та Жан-Луї Тьєріо (Jean-Louis Thiériot, LR – Республіканська партія) – запропонували збільшити кількість та оновити парк LRU (універсальна пускова установка) «за рахунок розробки ракет з дальністю від 150 до 500 км». «Після 2025-го року» – такою була їхня пропозиція.