Libération, 10 жовтня 2022
Авторка інтерв'ю: Леа Массґен Переклад – Олексій Першко
На думку дослідника Жюльєна Терона (Julien Théron), ракетні удари в понеділок вранці [10 жовтня], безсумнівно, є помстою російської армії, якій не вистачає засобів. Кремлю вистачило 48 годин, щоб відреагувати на вибух на Кримському мосту. На світанку в понеділок вранці на кілька українських міст, і зокрема на Київ, обрушився шквал ракетних ударів у відповідь на те, що президент Росії Владімір Путін назвав «терористичною» атакою на символ анексії півострова Москвою у 2014-му році. На думку викладача паризького Інституту політичних досліджень та співавтора книги «Путін, стратегія хаосу» (Poutine, la Strategiе du désordre) Жюльєна Терона, російська армія більше не в змозі компенсувати свої втрати на місцях.
Чи є масовані російські удари, що сталися вранці у понеділок у Києві та інших містах країни, визнанням слабкості Владіміра Путіна в Україні?
Безперечно, це помста після вибуху на Кримському мості. У будь-якому разі завдання ударів по цивільному населенню – звичайна практика для Росії, яка вже застосовувала її у своїх війнах у Чечні чи Сирії. Те саме вже спостерігалося в кількох містах України, зокрема, у Запоріжжі кілька днів тому. Остання російська конституційна реформа також наголосила перевагу російського права над міжнародним, включаючи гуманітарне право.
Наскільки швидко просуваються українські контрнаступи?
Українська армія відвоювала значні території у районах Харківської (північний схід) та Херсонської (південь) областей. Ці контрнаступи вкрай примітні, і, безумовно, увійдуть до підручників з історії. Однак у ці дні ми є свідками періоду уповільнення, навіть якщо офіційно жодної оперативної паузи не оголошувалося. Тепер Україна має убезпечити відвойовані території, створити нові логістичні лінії для доставки пального та боєприпасів та реорганізувати втрачені підрозділи. Тим більше, що й росіяни не сидять склавши руки, продовжуючи наступ на Донбасі, навіть якщо цей поступ не йде в жодне порівняння з просуванням українців.
Чи може оголошена Москвою 21-го вересня часткова військова мобілізація переламати хід війни?
Кремль має історично обумовлений військовий рефлекс вважати, що масова мобілізація здатна переламати ситуацію на фронті. Можливо, це дозволить їм виграти час для виробництва нової військової техніки. Але сьогодні Росія не в змозі компенсувати кількість озброєння, що втрачається подібними темпами, і зокрема бронетехніки і танків. Я сумніваюся, що вона зможе витримати воєнні дії ще два чи три роки.
Бажаючи знизити військовий ризик, Владімір Путін збільшив ризик внутрішнього, а отже, і політичного протесту. Мобілізація 200.000 осіб – або, як стверджує міністр оборони Росії, навіть мільйона – ще не гарантує перемоги. Чим більше солдатів, тим більше збільшуються структурні проблеми. Треба годувати людей, одягнути їх, забезпечити транспортом та зв’язком, зброєю та боєприпасами тощо. Підтримка Заходу та бойовий дух [українських] військ також дозволяють обійти цю масову асиметрію. Тому що всупереч тому, що стверджує Кремль, росіянам, на відміну від українців, відомо, що вони борються аж ніяк не за екзистенційне існування своєї країни.
Росія теж не може дозволити собі програти війну…
Можливі два сценарії: падіння режиму Владіміра Путіна – навіть якщо сьогодні це здається малоймовірним за присутності Ніколая Патрушева на чолі Ради безпеки та Алєксандра Бортнікова на чолі ФСБ – або трансформація конфлікту. Ризик «апокаліпсису», кажучи словами американського президента Джо Байдена, справді не можна зводити нанівець. Але щоб уникнути ядерної ескалації з американцями, Росія могла б застосувати тактичну ядерну зброю [призначену для використання на полі бою: ударів по військових базах, штабах, логістичних засобах – прим. ред.].
Існує також широке поле для застосування зброї (у морському чи повітряному просторі) в умовах іррегулярної ядерної війни, здатної залякати жителів Заходу та підштовхнути їх до припинення участі у конфлікті в Україні – наприклад, запуск торпед «Посейдон», балістичних ракет «Іскандер», або бомбардування Запорізької АЕС. Не виключено й застосування хімічної зброї. У Сирії газ зарин застосовувався не з оперативною метою, а для травмування населення. Ціль полягала в тому, щоб послати їм чіткий сигнал: «Якщо ви не з нами, з вами станеться найгірше».
Чи можуть зміни у вищому військовому командуванні вирішити системні проблеми, які паралізують російські військові операції з початку вторгнення?
В принципі ні. Новий головнокомандувач збройних сил Сєрґєй Суровікін є персонажем, дуже схожим на свого попередника Алєксандра Дворнікова. Він воював в Афганістані, Таджикистані, Чечні та Сирії, брав участь в антидемократичному путчі на початку 90-х. За свою кар’єру він заслужив репутацію джерела внутрішнього насильства в армії. Ще один досить несподіваний момент: він є представником військово-повітряних сил, які практично відсутні на війні в Україні через наявність в українців протиповітряних засобів. Подібна зміна ілюструє бажання Кремля посилити вплив військових операцій і показати, що Росію ніщо не зупинить.