Libération, 1 липня 2022
Автор: П'єр Алонсо Переклад – Олексій Першко
Відносини з Росією, Європейським союзом, Пекіном… Вперше з 2010-го року Атлантичний альянс узгодив «стратегічну концепцію», яка стала предметом «довгих дебатів», особливо щодо Китаю – визнав у четвер Емманюель Макрон. На восьми сторінках та у 49 параграфах Атлантичний альянс визначає своє бачення світу та орієнтири на найближчі роки. Жодної «стратегічної концепції» військово-політична організація не публікувала з 2010-го року, незважаючи на всі світові потрясіння: поступовий вихід із періоду після терактів 11 вересня, що матеріалізувався в хаотичному відході американців з Афганістану; посилення агресивності Росії, кульмінацією якої стало вторгнення в Україну 24-го лютого; зростання могутності Китаю в економічній, фінансовій та військовій областях.
Цей новий доктринальний документ, остаточний варіант якого було прийнято на саміті в Мадриді, занурює НАТО в період «пост-пост-холодної війни» – зазначає директор Європейської ради з міжнародних відносин у Парижі Тара Варма: «Протягом двадцяти років Альянс насправді не розглядав питання майбутньому своїх відносин із Росією. Тепер, коли війна повернулася до Європи, ми вступаємо у зовсім іншу логіку».
«У євроатлантичному регіоні немає миру»
Цей період є «критично важливим для нашої безпеки, миру та міжнародної стабільності» – констатують 30 депутатів, засуджуючи у передмові «агресивну війну Росії проти України», «брутальне та незаконне вторгнення», яке супроводжується «неодноразовими порушеннями міжнародного права, огидними актами нападів та злодіянь».
«У євроатлантичному регіоні немає миру», – наголошують вони далі – мир був зафіксований у документі 2010-го року. Росія, яка вважалася можливим партнером дванадцять років тому, тепер втілює «найбільшу, значну і безпосередню загрозу для безпеки союзників, для миру і стабільності». На думку дослідника Жюльєна Терона, після того, як «організація роки тому відвернулася від цієї проблеми, тепер вона взялася за неї, засукавши рукави», при цьому, однак, не переводячи збільшення своєї активності в прямі терміни – оцінює викладач конфліктології та міжнародної безпеки паризького Інституту політичних досліджень.
«Війна, розв’язана Росією, порушує встановлені з 1945-го року принципи міжнародного порядку: повагу до національного суверенітету та територіальної цілісності, демократія та дотримання міжнародного права, відмова від захоплення територій шляхом застосування збройної сили» – наголосив у Мадриді президент Емманюель Макрон. Ворожій та войовничій російській державі Атлантичний альянс заявляє, що «не прагне конфронтації», але «відповідає на ці погрози та ворожі дії спільно і відповідально».
«Еквілібристика»
У випадку війни в Україні ця підтримка здебільшого набуває форми постачання зброї. «З початку війни НАТО повторює, що не дотримується ескалаційної логіки. Але водночас організація не може сидіти склавши руки, і цю еквілібристику Альянс продовжуватиме», – зазначає Тара Варма. Генеральний секретар організації Йєнс Столтенберг, а також президенти Франції та США заявили в четвер, що подібна підтримка триватиме «стільки, скільки потрібно».
Серед союзників існує спільний консенсус щодо допомоги Україні та протидії Росії, навіть при тому, що держави Східної та Центральної Європи разом із Великобританією значно стурбованіші й наполегливіші, ніж Німеччина, Франція та Італія, що більше непокояться чутливістю Москви. Відносини між НАТО та Європейським Союзом викликають більше розбіжностей. Париж виступає urbi et orbi за взаємодоповнення двох міждержавних інституцій, що ще раз продемонструвала війна в Україні: НАТО забезпечує військові заходи безпеки (підкріплення на східному фланзі), а ЄС відповідає за санкції, гуманітарну допомогу тощо.
Сором’язливість та підкріплення
Визнаючи існування «жвавих дебатів про конкуренцію між європейською стратегічною автономією та Атлантичним альянсом», Емманюель Макрон у четвер похвалив їхнє «взаємне посилення». «Європейський Союз зміцнює безпеку Альянсу», – сказав він. Але це зовсім не очевидно. По-перше, тому, що ця європейська стратегічна автономія залежить від сильної європейської промисловості. Однак на даний момент найбільше виграють від збільшення оборонних бюджетів Старого континенту американські торговці зброєю (Німеччина хоче замовити F35, Греція також), навіть якщо Франція і отримує деякі замовлення (гармати Caesar, які купують Литва і Бельгія).
По-друге, тому що деякі члени НАТО з обережністю ставляться до відносин між ЄС та Атлантичним альянсом. «Канада і Туреччина дуже стурбовані тим, що НАТО стане майданчиком для обговорення питань безпеки та оборони між ЄС та США», – пояснює Тара Варма. Нарешті, оскільки «початкова обережність Берліна та Парижа щодо української кризи не продемонструвала, що європейської оборони може бути достатньо», – каже Жюльєн Терон: «Сполучені Штати – єдині, хто може надати можливості, необхідні для захисту [європейців]».
Франція та її партнери досягли того, що в новій дорожній карті чітко простежується взаємодоповнюваність. В одному з останніх абзаців визнається, що ЄС є унікальним і важливим партнером НАТО. Майбутнє приєднання Швеції та Фінляндії до Атлантичного альянсу ще більше зміцнить у ньому вагу Євросоюзу: 23 із 32-х майбутніх союзників виявляться членами ЄС. І навпаки: із 27-ми членів ЄС 23 входять ще й до НАТО.
Для Емманюеля Макрона прагнення до НАТО, яке спостерігається в Скандинавії, не виключає прагнення до Європи. Доказом цього є ухвалене через референдум рішення Данії приєднатися до Європи для оборони. «Це демонструє, що Європейський Союз та Атлантичний альянс є двома ланками одного ланцюга», – робить висновок Емманюель Макрон.
«НАТО – це не союз проти Китаю»
Інший великий новий елемент цього документа – відносини з Китаєм – також викликає деякі розбіжності. У той час, як погляди Сполучені Штати спрямовані на Тихий океан і країну-континент, європейські столиці бажають, щоб умови їхніх відносин з Пекіном не диктувалися Вашингтоном – прихильником жорсткої лінії. Їх турбує також, що Атлантичний альянс може пуститися в авантюру, яка мало його стосується, оскільки мета існування цієї організації жорстко визначена: гарантування безпеки євроатлантичної зони. Емманюель Макрон визнав, що «довгі дебати» призвели до компромісу у стратегічній концепції. «Позиція Франції та її основних партнерів зрозуміла, – нагадав президент Франції. – НАТО – це не союз проти Китаю. Але ми повинні враховувати системні виклики, пов’язані зі зростанням [його] могутності, та виклик міжнародному порядку, на який націлене партнерство між Китаєм та Росією.
Таким чином, у стратегічній концепції згадуються «заявлені амбіції та політика примусу Китаю, які суперечать інтересам, безпеці та цінностям [Альянсу]». Як і партнерство Росії з Китаєм «і їхня спроба […] послабити заснований на правилах міжнародний порядок». «Партнерство Китаю та Росії викликає велике занепокоєння, навіть якщо воно не поширюється на всі сфери і не вічне за часом. Осі Китай-Росія проти решти світу не існує», – уточнює Тара Варма, наголошуючи при цьому, що у формулюванні присутні терміни, використані раніше Європейською комісією.
Однак таке формулювання не догодило безпосередньо зацікавленій особі. Пекін у четвер засудив «передбачуваний документ, який мало відповідає дійсності і представляє факти в перевернутому вигляді». НАТО претендує на роль регіональної організації оборонного характеру. Насправді Альянс продовжує виходити за рамки свого регіонального охоплення та своєї компетенції, розв’язуючи війни та вбиваючи безневинних мирних жителів», – розкритикував документ офіційний представник китайської дипломатії Чжао Ліцзянь.
«Множинність ризиків»
Десятирічний аналіз діяльності НАТО не обмежується її державними загрозами. Він охоплює ризики дестабілізації у кіберпросторі, тероризм, хаос у Сахелі… Цей південний фланг викликає особливе занепокоєння в Іспанії, чиї анклави на африканському континенті є передовими європейськими форпостами. Щонайменше 23 особи загинули минулого тижня при спробах перетнути кордон, жорстоко зупинених марокканською та іспанською поліцією. На думку Жюльєна Терона, Альянс пропонує «підхід з діапазоном у 360°, який повністю враховує множинність ризиків і те, як різнорідні загрози можуть взаємодіяти одна з одною». Додавання нових тем є продуктом компромісів, характерних для багатосторонніх інституцій: кожен поступається трохи в одному, щоб щось отримати натомість (деякі поступаються більше, ніж інші). Тара Варма нагадує: «Ці документи є втіленням консенсусу, але стратегічне бачення – це не список покупок у магазині».