Поставляти зброю країні, яка перебуває у стані війни, не обов’язково означає воювати самому, але й європейці, і американці намагаються не переходити червоних ліній.
Libération, 25 січня 2023 року
Автор - Арно Волрен Переклад - Олексій Першко
Викручування, зісковзування, ескалація… Терміни дискусій були відомі від початку війни в Україні. Вони повернулися із закінченням затягування Берліном постачання важких танків Києву. Тому знову постає питання: чи змусять нас [французів – прим.перекл.] британські “Челленджери”, німецькі “Леопарди” – ще до французьких “Леклерків”? – перетнути червону лінію, що веде до “непоправної співучасті у війні та дедалі прямішої конфронтації з російськими силами”, про що попереджав у п’ятницю в газеті Le Monde П’єр Леллуш, колишній держсекретар за Ніколя Саркозі?
“З юридичної точки зору, ці дебати про кобелігенцію не мають жодного значення. Той факт, що європейські держави, які стали на захист України, кваліфікуються як такі, нічого не змінює. Росія не має жодних правових підстав для нападу на ці країни. З іншого боку , згідно з правом конфлікту, вона зобов’язана припинити свою агресію”, – сказав Олів’є Кортен, професор міжнародного права у Вільному університеті Бельгії. – Але все ж таки, як я розумію, символічно, політично ці країни, які постачають зброю, не хочуть називатися кобелігентами, щоб не виставляти себе такими публічно і протистояти Росії лоб у лоб”.
Жоден текст не визначає контури кобелігенції. Юристи спираються на Женевські конвенції та Статут ООН, зокрема на статтю 51 глави VII про “дії у разі загрози миру, порушення миру та акту агресії”. Крім того, експерти інтерпретують рішення Міжнародного суду та Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії.
Безполітна зона
Прочитавши ці тексти та рішення, Джулія Гриньйон, професор права Університету Лаваля в Канаді, у травні написала пояснювальну замітку для Інституту стратегічних досліджень при Військовій Школі (IRSEM). «Факт фінансування, оснащення, наприклад, шляхом постачання озброєнь, інформування чи навчання збройних сил, відмінних від його власних, або той факт, що особи, які є громадянами цієї держави, приєднуються до збройних сил іншої держави або безпосередньо беруть участь у військових діях в особистому порядку , не дозволяє державі вважатися міжнародною «стороною у збройному конфлікті» і, отже, «учасником війни» за змістом міжнародного військового права.”
Якщо це було так, то Іран чи Північну Корею також слід вважати учасниками війни поряд з Росією. Звичайно, ще менше сумнівів виникає, коли держава веде військові дії, розгортає свої війська на території держави, яка перебуває у стані війни, здійснює певну форму повноважень щодо спостереження та планування бойових дій або щодо певних озброєних комбатантних груп, надає свої бази та аеропорти: тоді воно стає стороною конфлікту. На початку березня Владімір Путін попередив: «Будь-яка країна, яка спробує запровадити безпольотну зону в небі України, вважатиметься учасницею війни». Жодна європейська держава не пройшла цього етапу.
Майбутній наступ
Але чи може зростання інтенсивності, кількості та перехід на нові рівні в постачанні озброєнь змусити нас [французів – прим.перекл.] переступити поріг? «Ми, як і раніше, займаємося територіальною обороною, — наполягає Едуард Жоллі, дослідник теорії збройних конфліктів у IRSEM. – Україні справді дуже потрібні важкі танки, особливо для відбиття майбутнього великого російського наступу. Це озброєння, яке ми відправимо протягом найближчих кількох місяців, більш потужне, ніж раніше. Чи ми ризикуємо, відправивши його, тим, що Україна використає його для нападу на Росію на її території?” – запитує дослідник.
Ці постачання зброї та логістичне забезпечення здійснюються у рамках колективної самооборони. Так було в 1941 році, коли США ще до вступу у війну надали свою підтримку Великобританії і, зовсім недавно, під час вторгнення до Кувейту військ Саддама Хусейна в серпні 1990 року. «Колективна самооборона не обов’язково має на увазі безпосередню участь у війні, — нагадав у червні Серж Сюр, почесний професор Університету Пантеон-Ассас. – Однак звернення до самооборони обмежене принципом пропорційності. Останнє має на увазі, що ми не можемо заради захисту виходити за межі того, що вона дозволяє”. І все це за відсутності реальних загальнонаціональних дебатів відкриває поле для питань про цілі, які переслідують країни, які підтримують Україну.