Libération – вівторок, 24 травня 2022
Автор(к)и: П’єр Алонсо, Неллі Дідло та Люк Матьє Переклад – Олексій Першко
Війська Владіміра Путіна, які недавно захопили Маріуполь, продовжують завдавати ударів і просуватися на Донбасі. Але вони, як і раніше, стикаються з опором української армії, яка змогла дати відсіч російським солдатам під Києвом та Харковом.
Через три місяці після вторгнення в Україну Росія нарешті здобула символічну перемогу, захопивши спорожніле, поранене і зруйноване страшною облогою портове місто Маріуполь. На півночі Донбасу Москва пожинає тактичні військові успіхи. На даний момент незначні, вони можуть призвести в середньостроковій перспективі до захоплення Донбасу, представленого Кремлем як пріоритетне завдання після невдалої спроби захопити Київ у перший місяць війни. На землі, у повітрі та на морі російські війська продовжують стикатися з труднощами та серйозним українським опором, посиленим важкими засобами, які нарешті погодилися відправити союзники України: артилерією, у тому числі американськими М777 та французькими «Цезар», ударними та транспортними вертольотами, танками, бронетехнікою … на додаток до тисяч протитанкових ракет, вже відвантажених і успішно використаних проти російських військ.
Концентрація зусиль на Донбасі з кінця березня показала здатність російської армії швидко передислокуватися. Разючий контраст із логістичними труднощами, що спостерігалися протягом перших тижнів – зокрема, зі знерухомленими у напрямку Києва колонами бронетехніки. «Ми більше не спостерігаємо розрізнених підрозділів, навіть якщо окремі напади із засідок на конвої постачання все ще трапляються», – наголошує військовий фахівець із російської оборони П’єр Ґрассе. З недавніми проривами на Донбасі у напрямку з Попасної відправлені Кремлем війська ризикують знову оголити свої фланги. Французьке військове джерело відзначає систематичне відправлення бойових вертольотів супроводу наземних конвоїв для протидії засідкам. Ознака того, що «росіяни вчаться», але повільно: «Що це – інерція, відсутність загального контролю, командири, що перебувають під занадто великим тиском і змушені нехтувати базовими поняттями?» – запитує цей офіцер.
На Донбасі шквал вогню по Маріуполю, а потім і по іншим містам регіону – зокрема по Сєвєродонецьку – показує, що постачання боєприпасами працює. Українські сили намагаються обірвати саме ці лінії життя, які живлять російські військові зусилля на Донбасі. Відкинувши противника в районі Харкова, другого за величиною міста країни, українські частини, схоже, готуються відновити просування на схід до однієї з ліній постачання.
Фатальні помилки російської армії
Незважаючи на свої успіхи на південному сході, російська армія все ще втрачає багато техніки. Від танків і до легких дронів, що підтримують піхоту і направляють артилерійські удари. За три місяці конфлікту було знищено близько 70 розвідувальних безпілотників «Орлан-10» вагою близько 15 кг – порівняно з 30 за майже сім років війни у Сирії. Один із нещодавно захоплених українцями пристроїв виявився вилученим із запасів МНС Росії, що свідчить про можливий початок дефіциту, – зазначає П’єр Ґрассе. Такий високий рівень втрат пояснюється ефективним використанням українською армією зенітно-ракетних комплексів малої дальності типу «Стінґер», при цьому росіяни справді не мали вибору: «Або вони використовують безпілотники цього типу, або маловисотні розвідувальні винищувачі чи супутникові знімки, але в Росії не так багато супутників, і часу на обробку даних із них потрібно набагато більше», – наголошує Ґрассе. Українці ж, навпаки, з великим умінням використовують ці невеликі апарати, у тому числі й куплені у звичайних магазинах, які часом надаються та доставляються на місце цивільними особами. Російським силам, як і раніше, не вистачає ефективних засобів придушення, додає П’єр Ґрассе. Що ще дивніше, росіяни не дуже ефективні у «контрбатарейній» боротьбі з артилерією супротивника після проведеного ним артилерійського обстрілу. Українці ж, навпаки, добре володіють цією сферою: 2014-го року першим надісланим США обладнанням були саме протибатарейні радари.
Але саме у найскладніших маневрах російська армія стикається з найбільшими труднощами та драматичними наслідками з погляду людських та матеріальних втрат. У наступі на Донбасі вона спробувала форсувати річку Донець у районі Білогорівки. Операція перетворилася на справжню «Березину»: під вогнем українців російським військам довелося відступити, втративши щонайменше 80 машин. Цей тип переправи по наплавних мостах надзвичайно складний для всіх армій, але російські частини, здається, не врахували найелементарніші речі: недостатню підтримку з повітря, надто близьке зосередження важких військ до мосту, коли він ще не був встановлений, будь-які одночасні відволікаючі маневри, і т. д. Фатальні помилки, виправити які російська армія сьогодні, схоже, не в змозі.
Поставки Києву від союзників
Коли 24-го лютого розпочалося вторгнення, для сумнівів, здавалося, не могло бути й місця: Росія має намір без проблем захопити українське небо. Баланс сил був нерівним. Московська армія могла розраховувати на більш ніж 1.800 літаків, у тому числі сучасні Су-35, тоді як Україна мала парк із менш ніж 190 старих літаків, що залишилися ще після розпаду Радянського Союзу 1991-го року. Подібна ситуація стосувалася і вертолітного парку: 830 проти менше 50.
Проте вже три місяці Україна зберігає контроль над частиною свого повітряного простору, а московська армія накопичує втрати. За даними спеціалізованого сайту Oryx, 25 її бойових літаків (зокрема один Су-35С та п’ять Су-30СМ), один військово-транспортний літак та 42 вертольоти були збиті, пошкоджені, кинуті або захоплені. Україна втратила 49 літаків, зокрема п’ять МіГ-29.
Що ж сталося? Російська авіація спочатку постраждала від протиповітряної оборони противника, яку не змогла знищити в перші години війни, і яку потім посилили постачання київських союзників. «Українці регулярно переміщують свої мобільні зенітні комплекси, що дуже ускладнює їх виявлення та знищення», – йдеться у повідомленні Французького інституту міжнародних відносин (Ifri) від 31-го березня. Щоб уникнути цього, російські винищувачі були змушені літати на більших висотах, втрачаючи у точності своїх ударів.
До цього стримуючого фактора додається недостатня підготовка російських пілотів, особливо для найсучасніших літаків. «Середній наліт російських льотчиків-винищувачів становить менше 100 годин у порівнянні зі 180 годинами у французьких або навіть 240 годинами у британських або американських пілотів», – зазначає Ifri. Досвід, отриманий під час війни в Сирії, де російські літаки нещадно завдавали ударів, не настільки значний, а цивільні у переважаючій кількості цілі не мали прикриття ППО.
Український опір, який підживлюється постачанням вертольотів, однак, не означає, що російські ВПС виведені з ладу. Останніми днями росіяни здійснювали близько 200 бойових вильотів на день, а також активізувалася їхня підтримка наземних частин.
Битва за контроль над Чорним морем по-справжньому розпочалася 14-го квітня, через півтора місяці після початку війни, зі знищення російського флагмана «Москва». До цієї важкої втрати – як стратегічному, так і у символічному плані – російський флот зустрічав мало опору. Опір солдатів зі Зміїного острова міг стати алегоричним, але він тривав лише кілька годин і не завадив російським кораблям розташуватися біля берегів України. «На тактичному рівні показники російського флоту не блискучі, але все ж таки вони кращі, ніж у сухопутних військ», – зазначає почесний член Центру досліджень в галузі безпеки при університеті Галла Ґері Блекберн на подкасті Warships. Російський флот, як і раніше, виконує свою основну подвійну роль: блокує українські порти і завдає ударів по береговій інфраструктурі ракетами морського базування. Незабаром можуть відновитися й удари по Одесі чи іншим містам, які розташовані далі вглиб країни. Шість підводних човнів класу Кilо (проекту 877 «Палтус» – прим. ред.), оснащених найточнішими російськими ракетами “Калібр”, знову вийшли в море із Севастополя. Росіяни все частіше вдаються до цього заходу, щоб не наражати свої кораблі на небезпеку українських атак.
Оскільки після втрати «Москви» російський флот зазнає невдач. Втративши засоби протиповітряної оборони крейсера, інші кораблі були змушені відступити, і таким чином на мішень перетворився Зміїний острів, захоплений у перші дні війни з метою створення загрози для Одеси та дельти Дунаю. На початку травня українські безпілотники майже щодня знищували там зенітні комплекси та десантні катери. «Сухому» навіть вдалося пролетіти над островом і 6-го травня розбомбити кілька будівель на ньому, що поставило під сумнів здатність російського флоту залишатися в цьому місці.
Український флот практично знищено
Проте на морі українська армія змушена боротися на відстані. Її флот, і без того мізерний до початку конфлікту, був майже зведений нанівець, оскільки просування росіян на півдні спонукало генеральний штаб затопити його флагман. Україна має лише два активи – протикорабельні ракети та безпілотники, але вона ефективно їх використовує. «Ми вперше бачимо, як дрони використовуються у морській війні для відволікання уваги чи прямих атак. Це досить інноваційно та ефективно, «Байрактари» завдали відчутних збитків», – аналізує військово-морський історик Александр Шелдон-Дюпле на підкасті Інституту стратегічних досліджень Військової школи «Коліматор». Ймовірно, їхня роль була суттєвою і в тій атаці, що відправила «Москву» на дно. Відволікаючи радари крейсера, безпілотники дозволили недавнім українським протикорабельним засобам – ракетам «Нептун» – вразити його.
Ці ракети дозволяють Україні утримувати російські кораблі на відстані від своїх берегів, але чи здатні вони на більше? Розмір їх запасів невідомий, а завод з їхнього виробництва було зруйновано внаслідок бомбардування відразу після нападу на «Москву». Великобританія та Данія пообіцяли відправити більше своїх ракет, але їх ще не доставлено на місце. «Я не думаю, що їх буде достатньо для прориву російської блокади. Це хороший стримуючий фактор, але його недостатньо, щоб закрити доступ (до частини Чорного моря для росіян – прим. ред.), – написав у Twitter колишній турецький офіцер Тайфун Озберк. – Вони не здатні атакувати підводні човни та не вирішують проблему мін». Незважаючи на всі втрати, ВМФ Росії, як і раніше, домінує на Чорному морі.