Libération – середа, 18 травня 2022
Автор: Поль Ґоґо
Анексований Москвою в 2014-му році півострів, на якому з початком конфлікту різко підвищилася військова активність, тепер виступає у ролі ще і транзитної зони для українських біженців, які прямують до Росії. Джанкой напевно ніколи не знав такого пожвавлення. Це місто з населенням 30.000 осіб на півночі Криму, розташоване приблизно за 40 кілометрів від кордону з Україною, складається із залізничного вузла, аеродрому російської армії, а також є ключовим пунктом Кримського каналу, що сполучає Дніпро з сотнями полів півночі та центру півострова. Місто стратегічне, і це дуже відчутно. У всі невеликі супермаркети регулярно заходять солдати купити собі сигарет, а автозаправники кожні 20 секунд проносяться головною вулицею – в глибину півострова або в бік українського фронту.
Ігор Валентинович – директор міського інтернату. З початку військової операції його центр приймає біженців із України, щойно вивезених російською армією із зон бойових дій. Його стіл прикрашають прапорець правлячої партії «Єдина Росія» та чашка з написом «Міністр того, що залишилося». «У перші дні війни сюди одразу привезли понад 400 людей, а зараз уже спокійніше. Вони відпочивають тут кілька днів, а потім роз’їжджаються регіонами Росії. Дехто вирішує залишитися в Криму, вони не очікували такого прийому. Однак це нормально, ми лише одна нація», – стверджує він, прагнучи показати, що володіє ситуацією.
Вода піднімається
За кількасот метрів збираються любителі барбекю. Вода повернулася до каналу Дніпро-Крим, що проходить через місто, коли російські військові зняли українську блокаду в перші години війни в лютому. З того часу вода піднімалася поступово: спочатку її рівень виріс на кілька метрів, і лише потім вона пішла на схід. Насосна станція міста знову працює. «Не заповнені сотні робочих вакансій», – запевняє муніципальний чиновник, який не бажає, щоб його цитували. Співробітник станції, який перебуває в стані технічного безробіття з 2019-го року і з початку української блокади, не повірив своїм очам, коли побачив, що вода повертається. «Спочатку ми помітили, що вона піднімається, і лише згодом наш начальник отримав інформацію, що армія починає пускати воду. Ми ставимо насоси назад, чистимо канал. Це займе ще кілька тижнів, але вторинні канали будуть заповнені водою вже цього літа, і фермери зможуть відновити своє виробництво».
Дорогоцінний зв’язок із Росією
Сильно мілітаризований з 2014-го року Крим перебуває у стані повної бойової готовності з початку російської військової операції. На дорогах півострова скрізь військова техніка. У закритому для цивільної авіації з початку березня небі регулярно чується звук бомбардувальників та винищувачів. У розташованому на 170 кілометрах на південь від Севастополя, який дуже далеко від фронту, літаки пролітають над містом кожні 20 хвилин. Вхід у військовий порт закриває корвет. Росія побоюється диверсійних актів на своїх кораблях Чорноморського флоту, який втратив з 14-го квітня свій флагман «Москва». 6-го травня фрегат «Адмірал Макаров» у свою чергу був уражений українською ракетою.
Високий, худорлявий і незмінно динамічний Стас, якому трохи за тридцять, наприкінці березня втік із Маріуполя, щоб сховатися в Севастополі. «Весь час бомбардували, українці стріляли з дворів будинків, тож ми неодмінно «отримували відповідь», – каже він, радіючи, що живим дістався сонячного Криму. Він показує на своєму телефоні зруйновані дахи, потрощені будинки… «Я уникнув найгіршого. Ми прокидалися щоранку і у першу чергу перевіряли, чи залишились у нас ще ноги та руки. Потім закінчилася їжа. Коли російські солдати постукали у двері, щоб запропонувати нам піти, мене не потрібно було довго вмовляти»! Молодий чоловік у місті має кілька родичів, і він зголосився допомагати іншим біженцям, які прибували часом навіть без грошей та одягу. «Я думав втекти через Україну, але друзі переконали, що в мене там, напевно, виникли б проблеми», – каже він, високо оцінюючи солідарність кримчан та росіян. На вікнах приміщень державної організації, яка допомагає біженцям, десятки компаній розклеїли оголошення із пропозиціями працевлаштування громадян України.
На північному сході півострова Керч живе під загрозою нападу на її дорогоцінний та єдиний зв’язок із Росією – Кримський міст, відкритий у травні 2018-го року Владіміром Путіним. «Раніше наша станція була кінцевою, сьогодні ж вона стала вхідними дверима», – посміхається начальниця станції, розташованої на кримському кінці мосту. «Цей проект змінив наше життя, – каже вона. – Я вважаю Путіна найсильнішим державним діячем у світі. Не те, щоб Україна не дбала про нас раніше, але це було не те. Тепер у нас багато нових доріг, мостів…».
Гідроакустична система
Ця 18-кілометрова інфраструктура є конкретною демонстрацією анексії півострова. Через чотири роки після відкриття мосту війна в Україні спричиняє побоювання раптового нападу на цей символ. У місті армія та ФСБ не втрачають пильності. У середині квітня очільник Ради безпеки України Олексій Данилов заявив, що Україна скористається своїм шансом, «якщо побачить можливість завдати удару по Кримському мосту».
Рада Безпеки Росії швидко заперечила, що ця споруда є найзахищенішою у світі. І ця система захисту справді вражає. Армія займає бойову позицію, поперек дороги стоїть броньовик, готовий відкрити вогонь по обидва боки мосту. У морі постійно чергує підрозділ Національної гвардії, який підтримується встановленою біля підніжжя пілонів гідроакустичною системою. З кримської сторони, за кілька кілометрів за мостом, також на постійному чергуванні знаходяться ЗРК С-400 та «Панцир-С». Усі опори мостів серйозно прикриті, а сотні камер відеоспостереження знімають кожен куточок на 60 кілометрів довкола. 9-го травня в Керчі, що носить з радянських часів звання «міста-героя», яке присвоювалося містам-мученикам Другої Світової війни, -також відбувся військовий парад. Наче нагадування про те, що війна – це близька реальність, пожежники та молодь із військово-патріотичного руху «Юнармія» поповнили собою для святкового параду нестачу людей та бронетехніки.