Україна: «На Запорізькій АЕС ми наближаємося до сценарію Фукусіми»

logo_rozslid

Libération, 30 серпня 2022

Автор: П'єр Алонсо  Переклад – Олексій Першко

У четвер [25 серпня] було заблоковано останню високовольтну лінію електропередач, що з’єднує станцію з енергетичною системою. Сильно ослаблений аваріями, бомбардуваннями, російською військовою окупацією та втомою українського персоналу комплекс перебуває у критичному стані. Найближчими днями на місце має прибути місія МАГАТЕ.

Сигнал тривоги. О 12:10 четверга спрацювала система аварійної безпеки реактора № 5 найбільшої в Європі АЕС, розташованої у місті Енергодар на півдні України, що призвело до її поступової зупинки. Трохи більш ніж за дві години, о 14.30, у свою чергу зупинився останній із шести працюючих реакторів, знову ж таки через спрацювання аварійної системи безпеки. «Ми були дуже близькі до катастрофи. За тридцять п’ять років ми ніколи не були настільки близькими до подібного», – зізнався того ж вечора керівник зміни станції, з яким Libération вдалося зв’язатися телефоном через захищений додаток. Чоловік, який побажав залишитися невідомим, досі мешкає у цьому окупованому з початку березня російською армією місті на березі Дніпра. І який, як і багато його колег, незважаючи на всі ризики, продовжує виходити на роботу, щоб запобігти сценарію катастрофи, яка викликає занепокоєння далеко за межами України.

«Ситуація дуже погіршилася за останні три тижні. З кожним днем ​​ми наближаємося до сценарію, подібного до Фукусіми», – продовжує цей керівник втомленим голосом, який часто переривається через дуже поганий мобільний зв’язок. Ситуацію було визнано настільки тривожною, що українська влада вирішила безкоштовно роздати йод жителям Запоріжжя – обласного центру, над яким досі майорить український прапор.

Мерія насамперед занепокоїлася районом Бабурка на західному березі річки, оскільки він є частиною найкритичнішого у разі аварії 50-кілометрового периметра. «Це [активізація плану] відбулося вперше після вторгнення – каже у своєму величезному кабінеті виконувач обов’язків мера Анатолій Куртєв, одягнений за модою епохи Зеленського – чорна футболка та світлі джинси. – Ми були дуже близькі до катастрофи. Якщо тут щось станеться, то постраждає вся Європа. Ми всі помремо відразу», – додає він і відразу ж уточнює, що жартує.

Подібно до свого керівника, перед небезпекою місто з населенням 800.000 зберігає флегматичний спокій. Жодних ознак паніки на повних серпневим сонцем вулицях, жодних ознак втечі. На західному березі близько двадцяти людей спокійно чекають на першому поверсі лікарні, щоб отримати дорогоцінну пігулку. 72-річна Тетяна Василенко стоїть у черзі для свого онука. «Я була на параді з дочкою одразу після Чорнобиля [аварія у квітні 1986 року], і тоді йшов дощ. Може, в мене тепер є імунітет», – усміхається вона. Анна приїхала отримати медикаменти для свого 33-річного сина та Євгена – 27-річного поліцейського, бо його районна адміністрація нічого йому не надала. Зовні розслаблені, вони таки сподіваються, що краще б ці пігулки не знадобилися.

«Атмосфера паніки»

І хоча сама станція викликала занепокоєння вже з початку березня, коли російська армія захопила її, не соромлячись вести вогонь у напрямку реакторів, то знову про неї заговорили близько трьох останніх тижнів. Навколо неї посилилися обстріли. За запевненнями керівника, який досі не покинув робочого місця, вони відбуваються щодня. Україна звинувачує Москву, яка все заперечує і, у свою чергу, запевняє, що ці снаряди випущені з іншого берега річки, який, як і раніше, перебуває під контролем Києва. «Я бачив, як окупанти стріляли з пагорба біля ТЕЦ [входить до складу комплексу «Енергодар»] за агрегатом, що розподіляє енергію в різні енергетичні мережі», – запевняє співробітник. «Окупаційні сили намагаються створити атмосферу паніки», – із засудженням каже мер Енергодара Дмитро Орлов, який утік із міста наприкінці квітня.

У суботу українське агентство з атомної енергії «Енергоатом» попередило про «ризики розпилення радіоактивних речовин [через] вибухи, які пошкодили інфраструктуру станції». Пожежі, ймовірно, спричинені обстрілами, вже стали причиною інциденту в четвер: остання лінія високої напруги була відключена від мережі, що призвело до спрацювання механізмів безпеки двох останніх реакторів.

Після шести місяців окупації та боїв поблизу проблеми лише накопичуються. З чотирьох ліній електропередач дуже високої напруги три не працюють. Крім того, ТЕЦ зупинилася через труднощі з постачанням вугілля, оскільки залізничний міст було зруйновано. Однак АЕС не тільки виробляє електроенергію, а й споживає її, особливо на етапах зупинки для охолодження активної зони. Для таких випадків реактори оснащені дизель-генераторами. У четвер саме вони взяли на себе основне навантаження, коли станція виявилася відрізаною від електромережі. «Ми не знаємо, як довго вони зможуть працювати», – говорить інженер-ядерник Артем [ім’я змінено], який залишив Енергодар ще на початку літа. Він нагадує, що аварія на Фукусімі сталася через виведення з ладу цунамі більшої частини генераторів.

За словами керівника з Енергодару, нинішніх запасів дизельного палива має вистачити на тиждень. «На охолодження реакторів витрачається кілька сотень тон дизельного палива на день, – каже він. Він оцінює рівень запасів приблизно 2.000 тон. На думку цих двох знайомих з «Енергодаром» фахівців, питання енергопостачання зараз є одним із найгостріших. Тим більше що, за словами місцевого депутата Юлії Яцик, півтора роки тому генератори вже мали технічні проблеми, внаслідок яких було зупинено реактор.

Переслідування та стрес

Ці технічні труднощі поки що долаються колективом станції, але самі її співробітники зазнають величезного тиску. «Якби мені потрібно було оцінити психологічний стан моїх колег за шкалою від 1 до 10, я не поставив би і 8», – каже керівник. Він згадує страх перед окупантами, які відслідковують «кожний лайк у соціальних мережах», а іноді й фізично знущаються з працівників, деякі з яких, за численними свідченнями, утримувалися у відкритих у місті «катувальних камерах». Юлія Яцик каже, що співробітникам, які втекли з міста, дзвонили їх родичі, що залишилися в Енергодарі, які під тиском російських військових закликали їх повернутися і побоювалися, що з ними самими може «трапитися щось жахливе».

До цієї атмосфери страху додається втома, яка збільшує ймовірність людської помилки. Колективи змін іноді відпрацьовують по два восьмигодинні цикли поспіль через обстріли, які перешкоджають прибуттю нової зміни. За словами Артема, у перші дні окупації іноді траплялось працювати по чотири зміни поспіль.

Зараз атомна електростанція з шістьма реакторами потужністю 1.000 мегават практично перетворилася на російську військову базу. Міністерство оборони Великобританії опублікувало супутниковий знімок, на якому видно, що техніка російської армії знаходиться за 60 метрів від реакторів. Керівник групи енергетиків стверджує, що бачив окрему техніку, і в тому числі артилерійські гармати, «під містком, що з’єднує реактори, щоб захистити себе від українських безпілотників». Зрештою, таємно зняте відео показує транспортні засоби в машинному залі. «Це пряма проблема для безпеки установки через близькість до бака зі 127 тоннами палива», – непокоїться Артем.

«Рятувальна шлюпка»

У короткостроковій перспективі єдине поліпшення може принести Міжнародне агентство з атомної енергії, яке намагається провести інспекційну місію на станції. Внаслідок нескінченних переговорів воно має втрутитися в ситуацію на цьому тижні, заявив у понеділок вранці керівник агентства Рафаель Ґроссі. Для депутата Юлії Яцик це остання «рятувальна шлюпка». Мер Енергодару Дмитро Орлов вважає, що це «стабілізує ситуацію»: «Станція використовується російськими солдатами у якості фортеці. Я сподіваюся, що цей візит дозволить звільнити станцію та демілітаризувати її, і після цього ми знову зможемо там нормально працювати».

Вже півроку Енергодар – місто, де всі працюють «або на АЕС, або на ТЕЦ» – занепадає. За словами Орлова, половина з 53.000 мешканців все ще знаходяться там. З 11.000 співробітників станції залишилася переважна більшість. Багато хто вивезли свої сім’ї в безпечне місце для їхнього захисту та збереження неупередженості хранителів атома – де-факто бранців монстра, якого лише вони одні здатні приборкати. «Оператори хочуть, щоб виробництво електроенергії тривало у повній безпеці», – хвалить працівників Артем, який змушений вирушити у вигнання через активне залучення до місцевого життя.

На запитання, чи не подумує він сам про від’їзд, голос керівника зміни, що доноситься до нас з Енергодару, на якийсь час замовкає. «Якби мої колеги поїхали, те, що сталося [у четвер] вже могло стати Фукусімою. Ми змогли запобігти катастрофі, бо всі були на своїх робочих місцях. Кожному з нас є очевидним, що на нас лежить величезна відповідальність. Це одна із найбільших атомних електростанцій, ми виробляємо 25% енергії країни. Якщо ми підемо, ніхто не знає, на що здатні «орки» [зневажливе прізвисько російських солдатів, прим. ред.]. Ми чекаємо на звільнення українськими збройними силами і сподіваємося, що до цього часу зможемо зберегти атомну станцію».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

%d блогерам подобається це: