Очікується, що ЄС оголосить про спільну програму закупівель боєприпасів для постачання Україні 1 мільйона артилерійських снарядів європейського виробництва протягом одного року. Але хоча швидкість виробничих ліній уже прискорилася, залишається багато перешкод.
Автор - Неллі Дідло Переклад - Олексій Першко
Libération, 23 березня 2023 року
Виклик, що стоїть перед українською армією, а разом з нею і перед оборонною промисловістю її союзників, можна підсумувати в кількох цифрах. Сьогодні Київ заявляє, що випускає 120 000 артилерійських снарядів на місяць, або близько 4000 на день, тоді як для прориву російських ліній оборони, за його оцінками, необхідно щонайменше вдвічі більше. Це споживання, хоча і втричі менше, ніж споживання російської армії, значно перевищує виробничі показники західних збройових компаній. “Українські витрати боєприпасів у кілька разів перевищують наші річні темпи виробництва”, – попередив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг ще в лютому.
“Війна ведеться зі споживанням артилерійських снарядів, яке набагато перевищує те, що припускали дійові особи. Це підкреслюється радянською військовою культурою, яка схильна використовувати артилерію більше, ніж НАТО, що створює розрив із нашим виробництвом”, – пояснює Йоханн Мішель, науковий аналітик Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS).
“Вузькі місця”
Щоб усунути цю прогалину, ЄС хоче запустити спільний процес закупівель боєприпасів, і це рішення має бути схвалено Європейською радою в четвер. [ це рішення було ухвалено – прим. ред.]. Виділивши 1 млрд євро, Брюссель сподівається протягом року поставити Україні 1 млн 155-мм снарядів (натовський калібр) на додачу до американських поставок. Щоб досягти цієї цифри, необхідно збільшити темпи виробництва. Згідно з даними, що просочилися в New York Times, оборонна промисловість Європи зараз виробляє 650 000 артилерійських снарядів на рік, включно зі 120-мм калібрами для танків. Естонія, яка запропонувала політику спільних закупівель, оцінює поточні виробничі потужності в 230 000 155-мм снарядів на рік. Французька компанія Nexter, що вважається в Європі номером два, зараз стверджує, що виробляє, наприклад, 630 снарядів на тиждень, або тільки 32 700 штук на рік.
“Останніми роками західна промисловість, як правило, зосереджувалася на високоточних боєприпасах і, простіше кажучи, нехтувала кількістю. Протягом тридцяти років циркулювала ідея, що якщо є проблема, то можна швидко збільшити виробництво. Але при цьому недостатньо враховувався той факт, що всі намагатимуться робити одне й те саме одночасно, що створює вузькі місця”, – зазначає Йоханн Мішель.
Насправді, існує кілька проблем, пов’язаних зі збільшенням темпів виробництва. “Одна з головних перешкод пов’язана з організацією збройової промисловості, яка дотепер, як і багато інших галузей, працювала за логікою “точно в строк”, з мінімальними запасами. Повернення до створення запасів означає купівлю нових земель, будівництво нових складів, управління логістикою”, – нагадує Люсі Беру-Сюдро, директорка програми з військових витрат і виробництва озброєнь Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру.
Брак пороху та вибухових речовин
ЄС визначив п’ятнадцять компаній в одинадцяти європейських країнах, здатних виробляти обіцяні Україні 155-мм снаряди. Але для прискорення темпів виробництва і збільшення кількості снарядів виробникам необхідна сировина, яка нині є в дефіциті. Наиболее острой проблемой является нехватка пороха. Explosia, чеська компанія, яка є одним із небагатьох виробників вибухівки в Європі, повідомила Financial Times, що її виробництво зарядів вибухівки, які використовуються для 155-мм снарядів, працює на повну потужність і не може бути збільшена до 2026 року.
“Порох – це велика проблема. Оскільки це небезпечна галузь, багато заводів було перенесено, і сьогодні їх недостатньо на європейській землі”, – згадує Йоханн Мішель. Деякі держави вжили заходів щодо розв’язання цієї проблеми і прагнуть відновити заводи. Румунія, наприклад, щойно оголосила про майбутнє відкриття заводу з виробництва пороху і вибухових речовин, після того, як останній завод у країні було закрито 2004 року. Франція також хоче перенести свої виробничі потужності в Бержерак (Дордонь).
Ще однією перешкодою, на яку регулярно звертають увагу виробники, є відсутність державних замовлень і довгострокової перспективи. “Ця критика частково правильна, але вона також використовується як аргумент на переговорах з урядами, – пояснює Люсі Беру-Сюдро. – Оборонні бюджети зростають по всій Європі, і ця тенденція, схоже, збережеться. Між прийняттям бюджету і підписанням контракту завжди є проміжок часу, але перспективи для збройової промисловості позитивні.” Річні баланси ще не опубліковані, але звіти за першу половину 2022 року однозначні. Німецький промисловий гігант Rheinmetall , наприклад, отримав у 2022 році на 100%-150% більше замовлень, ніж у 2021 році, і очікує їхнього зростання ще на 30%-40% у 2023 році.
Різномастий арсенал
Готовність Брюсселя розміщувати групові замовлення за моделлю, створеною під час Covid для вакцин, також може поліпшити тенденцію. “Це ринок, на якому пріоритетними покупцями є ті, хто розміщує найбільші замовлення. Спільні покупки дають змогу заощадити трохи часу й уникнути конкуренції між європейцями за сировину”, – оцінює Йоханн Мішель.
Володіючи арсеналом із різних видів озброєнь, наданих союзниками, Україна має широкий спектр потреб у боєприпасах. Але нинішня увага до 155-мм снарядів залишає відкритим питання щодо інших калібрів, зокрема 152 або 122 міліметрів, необхідних для артилерії радянської конструкції, яку українці продовжують використовувати. У ЄС лише Чеська Республіка, Болгарія та, меншою мірою, Польща продовжують їх виробляти.
В останні місяці в Європі відкрилися нові виробничі лінії для “Укроборонпрому”, українського оборонного конгломерату. Снаряди виробляються за кордоном українськими кваліфікованими робітниками, які поєднують свої ноу-хау з матеріалами й устаткуванням, наявними у їхніх союзників. У середу (22 березня) на фронт було доставлено першу партію 122-мм снарядів, виготовлених у таких умовах, повідомляє “Укроборонпром”. Такий самий процес використовується в Чехії, де збройові компанії з осені наймають українських робітників і експертів для виробництва зброї, яку буде відправлено Києву.
Незважаючи на всі свої недоліки, виробництво артилерійських боєприпасів перебуває не в найгірших умовах. “Виробники артилерії та пов’язаних з нею боєприпасів вже почали отримувати нові інвестиції, в той час як для виробників інших озброєнь це станеться не раніше кінця 2023 року”, – вказує Том Волдвін, фахівець з оборонних закупівель в IISS. – Щоб дійсно збільшити виробництво, потрібен час і значні інвестиції з боку держав.” Мільярди євро державних грошей, які “дивіденди миру” довгий час дозволяли витрачати на інші цілі.