Libération, 26 липня 2022
Авторки: Неллі Дідло та Жюлі Мальфуа Переклад – Олексій Першко
Азербайджан, Алжир, Катар… Повним ходом іде пошук альтернатив російським постачанням газу, обсяг яких безперервно зменшується. Пошук диверсифікації, якої буде явно замало для уникнення скорочення споживання.Яким газом опалюватиметься Європа цієї зими? Використовуючи російське паливо, яке фінансує вторгнення в Україну, і джерело якого можна відразу перекрити? Оплачуючи за високою ціною американський скраплений газ, отриманий в результаті гідроразривів пласта, які особливо забруднюють довкілля? Чи використовуючи лише катарський, азербайджанський чи алжирський газ, що лише зміцнює авторитарні режими? З моменту введення російських солдатів в Україну 24-го лютого залежність Європи від російського викопного палива викликає серйозне занепокоєння. Труби, що перетинають континент зі сходу на захід, пропонують Путіну ідеальний інструмент тиску – потужний і прибутковий одночасно. Задля уникнення цього Європейський Союз спочатку відмовився від російського вугілля, а потім ввів санкції і проти нафти. Залишилося виконати найскладніше: відрізати себе від газу.
До початку конфлікту більше 40% палива, що споживала Європа, поставлялося «Газпромом», у порівнянні з приблизно 20% сьогодні. І це скорочення здебільшого не було зроблено добровільно. Це справа рук Москви, яка урізала чи скоротила постачання газу до дванадцяти країн-членів ЄС. Газовий вентиль поступово закручується: необхідний для постачання Німеччини газопровід «Північний потік-1» було закрито десять днів для проведення ремонтних робіт. Незважаючи на всі побоювання, 21-го липня постачання газу відновилося, але в середу потік знову зменшився, і, як повідомив російський газовий гігант «Газпром» – трубопровід використовуватиметься лише на 20% своєї потужності. Після появи цієї новини ціна на газ знову злетіла, наблизившись до встановленого у березні рекорду.
Опалювальний шантаж
«Європа знаходиться в епіцентрі енергетичного шторму, і в неї може не вистачити ресурсів для задоволення своїх потреб цієї зими. Тепер стає зрозумілою стратегія Путіна щодо ослаблення європейської підтримки України, використовуючи як зброю енергоносії», – каже експерт аналітичного центру Bruegel та фахівець із європейської енергетичної політики Сімоне Тальяп’єтра. Крім економічних і соціальних небезпек, подібний «опалювальний шантаж» ризикує підштовхнути членів Союзу до реалізації власних національних стратегій і призвести до розриву європейської єдності, яка й так вже зазнала серйозного випробування.
«Щоб не поступитися, європейські лідери мають швидко розробити плани контрнаступу для підготовки до важкої зими», – вважає Сімоне Тальяп’єтра. Схоже, скорочення споживання газу уникнути буде важко. Минулого тижня Брюссель представив план економії, який передбачає зниження попиту на газ на 15% починаючи вже з серпня з метою об’єднання зусиль, які необхідно буде вжити, щойно температура почне падати. Цей захід обговорювався в середу міністрами енергетики «двадцяти семи» поряд з іншими темами, що стали на порядок денний після критики з боку менш залежних від російського палива країн південної Європи, які не бажають докладати зусиль для допомоги Німеччині, яка у свою чергу не пощадила їх під час боргової кризи. Інша важлива частина стратегії ЄС заснована на форсованій диверсифікації постачання газу. Великий дипломатичний балет уже стартував візитами до більшості країн-виробників. Він відбувається на двох рівнях: на одній державі-члені Союзу обходжують старих та нових газових постачальників, а на іншому Брюссель прагне укласти контракти на рівні всього блоку.
Колективні договори
Таким чином, 18-го липня Емманюель Макрон прийняв президента Об’єднаних Арабських Еміратів Мохаммеда бен Заїда для підписання угоди про «енергетичну співпрацю», а прем’єр-міністр Італії Маріо Драгі (перебуваючи на посаді до наступних дострокових виборів) вирушив до Алжиру, де заключив контракт на «постачання значних обсягів газу». У вівторок спадковий принц Саудівської Аравії Мухаммед бен Салман вирушив до Греції, а в четвер прибуде до Франції, де він, як очікується, зустрінеться із французьким президентом. Це його перший візит до ЄС після вбивства у жовтні 2018-го року у консульстві Саудівської Аравії у Стамбулі журналіста Джамаля Хашоггі.
Десять днів тому голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляйєн відвідала Азербайджан, щоб підтвердити подвоєння постачання газу на наступні п’ять років. Саме такий тип колективного договору має намір підтримувати Брюссель. Він передбачає експорт до ЄС 20 мільярдів кубометрів газу щорічно до 2027-го року (порівняно з 8 мільярдами минулого року) Південним газовим коридором, який з 2021-го року пов’язав газові родовища Каспію з Італією, Грецією та балканськими країнами. Інший меморандум про взаєморозуміння того ж типу вже було підписано Єврокомісією у червні з Ізраїлем та Єгиптом. Щоб компенсувати відсутність газопроводів, Тель-Авів зобов’язується постачати газ до Єгипту, який його зріджуватиме, а потім відправлятиме морським шляхом до Європи. Цифри не розголошуються, але вони видаються скромними. Ізраїль видобуває всього 12 млрд кубометрів на рік, а Єгипет у 2021 році експортував менше 10 млрд. Зі свого боку, Сполучені Штати зобов’язалися поставити цього року до Європи додатково 15 млрд кубометрів ЗПГ.
Ризики дефіциту
Але якщо ці укладені безпосередньо Комісією контракти і допоможуть уникнути конкуренції та розпаду єдності двадцяти семи, то залишаються інші проблеми. Перший великий підводний камінь – укладених угод далеко не достатньо для компенсації можливої повної зупинки російських поставок, які торік становили 155 мільярдів кубометрів. «Недостатньо покладатися на газ із інших джерел. Він просто фізично відсутній у необхідних для компенсації російських постачань обсягах», – попереджає Міжнародне енергетичне агентство, закликаючи Європу значно скоротити своє споживання. В опублікованому Міжнародним валютним фондом дослідженні також стверджується, що в короткостроковій перспективі політика диверсифікації постачання може компенсувати максимум 70% імпорту російського газу. Якщо Москва повністю перекриє газовий кран, деякі країни Центральної Європи, такі як Угорщина, можуть зіткнутися з дефіцитом від 15 до 40% їх річного споживання.
Недопрацьована політика диверсифікації пов’язана і з геополітичними ризиками. Підписуючи нові енергетичні контракти для вирішення найнагальніших завдань та припинення підживлення російської військової економіки, ЄС має намір фінансувати таким чином інші авторитарні режими, залучені до інших конфліктів. Угода з Азербайджаном фінансує скарбницю держави, що витрачає 5% свого ВВП на армію, яку вона без вагань використала минулого року для окупації значної частини Нагірного Карабаху. Ті, хто веде переговори з країнами Перської затоки, автоматично підтримують лідерів, залучених у війну в Ємені.
Занадто довгострокові контракти
«Ми приділяємо велику увагу російському газу, оскільки він фінансує війну, але ми замінюємо його іншими сумнівними залежностями, – зазначає Анна-Лена Ребо з НВО «Друзі Землі». – У Катарі або Об’єднаних Арабських Еміратах дуже мала прозорість умов видобутку, і Катар вже звинувачують у порушеннях прав людини. А в Африці – у Мозамбіку – проекти розробки газових родовищ були зупинені вже багато років тому, оскільки вони лише збільшили корупцію та загальну нерівність».
Крім характеру режимів країн-постачальників газу, викликає занепокоєння і термін дії контрактів. За даними Bloomberg, Катар вимагає контракт на постачання великої кількості газу на термін як мінімум на 20 років, що може призвести до залежності ЄС від викопного палива та завадити блоку досягти своєї мети зі скорочення на 55% викидів парникових газів до 2030-го року. Окремі країни вже відмовилися від цього: Німеччина уклала двадцятирічну угоду зі США щодо ЗПГ. Перші поставки розпочнуться лише у 2026-му році, що продовжить термін дії контракту до 2046-го року, тоді як країна має досягти вуглецевої нейтральності на рік раніше.
Газ чи вугілля?
«Ці контракти зобов’язують нас споживати газ, – підтверджує Анна-Лена Ребо. – Зазвичай вони укладаються на термін від десяти до двадцяти п’яти років, при цьому вчені чітко розуміють, що ми маємо скоротити видобуток газу і припинити розробку газових родовищ уже зараз». На думку аналітичного центру Ember, навіть перезапуск кількох вугільних електростанцій на зиму буде менш руйнівним для клімату в довгостроковій перспективі, ніж посилення залежності від газу терміном у два десятиліття. Проте є й інші рішення. «До 2025-го року ми вже змогли б обійтися без російського газу, розвиваючи відновлювані джерела енергії та енергоефективність – наприклад, теплові насоси. Такі технології вже існують, і нам відомо, що вони безпечні та ефективні, – стверджує Анна-Лена Ребо. – Саме сюди ми маємо інвестувати, замість того, щоб розвивати нові енергетичні залежності».